Школа під час війни: як надати дітям підтримку й відчуття безпеки
Нещодавно Міністерство освіти і науки України спільно з Київською школою економіки провели першу зустріч із серії публічних діалогів про освіту. Дискусія «Школа під час війни: як стати опорою дітям» відбулася в межах політики «Освіта для життя».
Під час розмови учасники обговорили, як війна змінила роль школи, чому сьогодні вона має бути не тільки місцем навчання, а й простором безпеки, підтримки, взаємодії та спільноти. Окрему увагу надали досвіду дітей у прифронтових регіонах, викликам дистанційного навчання, психоемоційній підтримці учнів і вчителів, а також ролі держави, громад, родин і громадянського суспільства у відновленні повноцінного шкільного досвіду.
У межах дискусії спікери говорили про школу як один із ключових просторів формування громадянського суспільства. Йшлося про те, що саме в школі діти набувають досвіду взаємодії, довіри, поваги до гідності інших людей, критичного мислення та відповідальності. В умовах війни ця роль стає ще важливішою, адже школа допомагає дітям зберігати зв’язок із країною, спільнотою та власним майбутнім.
Ганна Новосад, співзасновниця благодійного фонду savED, міністерка освіти і науки України 2019–2020 років, наголосила, що сьогодні неможливо говорити про українську школу без урахування контексту війни. За її словами, для багатьох дітей, особливо в прифронтових громадах, школа перестала бути звичним фізичним простором, а частина учнів і учениць роками навчається онлайн або в змішаному форматі.
«Ключове, що забирає війна, — це спілкування і жива взаємодія між людьми. Гаджети — це важливо, проте ключове, що забрала війна, — це взаємодія, комунікація, живе спілкування і можливість дітей взагалі вчитися взаємодіяти зі світом», — сказала Ганна Новосад.
Саме тому, за її словами, підтримка шкіл у громадах, які найбільше страждають від війни, має охоплювати не лише інфраструктурні рішення, а й можливості для безпечного спілкування, позашкільних активностей, роботи з освітніми втратами та відновлення живого дитячого досвіду.
Окремо під час розмови порушили питання освітніх втрат і нерівності між дітьми з різних регіонів та громад. Учасники дискусії наголосили, що в умовах війни єдині рішення для всіх шкіл не завжди працюють однаково. Українська освіта потребує гнучкої політики, яка враховує безпекову ситуацію, доступ до офлайн-навчання, стан громад, потреби дітей і можливості педагогів на місцях.
Ігор Хворостяний, керівник Офісу впровадження НУШ при МОН, зазначив, що держава вже визначає освіту одним із пріоритетів публічних інвестицій на найближчі роки. Йдеться про 78,5 мільярда гривень на 2026–2028 роки, які спрямовуватимуться, зокрема, на будівництво укриттів, підвезення учнів, лабораторії, обладнання, освітні простори та підтримку в подоланні освітніх втрат.
Він наголосив, що державні інвестиції є важливою рамкою, однак реальні зміни залежать від того, як ці рішення працюватимуть у конкретних громадах і закладах освіти. Для цього потрібна участь держави, місцевої влади, шкіл, учительства, батьківства та громад.
Сергій Притула, волонтер і засновник Благодійного фонду Сергія Притули, акцентував, що освіта є питанням національної безпеки. Він зауважив, що якісна школа формує людей із критичним мисленням, здатністю брати відповідальність і повагою до гідності інших.
«Про освіту треба говорити на кожному кроці. Я говорю про освіту з українським бізнесом, з президентом, тому що це питання національної безпеки, я говорю про освіту з донорами нашого фонду. Тому що освіта — це про все. Освіта — це про суспільство, освіта — це про державу. Хороша, якісна освіта — це про людей з критичним мисленням», — сказав Сергій Притула.
У цьому контексті підтримка освіти під час війни звучала не лише як питання навчання, а й як питання майбутньої стійкості країни. Йдеться про дітей, які мають залишатися в українській освітній системі, мати доступ до якісного навчання та відчувати зв’язок із державою і спільнотою навіть у найскладніших умовах.
Катерина Гольцберг, дитяча й сімейна психологиня, президентка Асоціації дитячих аналітичних психологів, звернула увагу на психоемоційний стан дітей і вчителів. Вона наголосила, що дитина, яка перебуває у стресі, не може повноцінно навчатися, тому психологічна підтримка має бути змістовною, фаховою і не зводитися до формальних практик.
«Дитина, якщо вона перебуває у стресі, у незадовільному психологічному стані, навчатися не може. Так працює наш мозок, наша амігдала блокує здатність когнітивно мислити. І тут ми маємо приділити цьому увагу. Кожна дитина — це індивід, до якого ми маємо ставитися як до індивіда», — наголосила Катерина Гольцберг.
За її словами, дітям важливо відчувати справжню увагу дорослих, особистий контакт і безпечний простір для проживання власного досвіду. Водночас підтримки потребують і самі педагоги, які щодня працюють із дитячим досвідом війни та ризикують швидко вигорати.
Дискусія також торкнулася ролі змісту освіти. Учасники говорили про важливість соціальної, громадянської та історичної освітніх галузей, які допомагають дітям розуміти себе, суспільство, державу, власну відповідальність і зв’язок із громадою. Саме ці компоненти є важливими для формування стійкості, суб’єктності та довіри, без яких школа не може бути справжньою опорою для дітей.
Публічний діалог став першим у серії зустрічей МОН і KSE про освіту. Наступні дискусії в межах серії будуть присвячені іншим важливим питанням розвитку освіти та реалізації політики «Освіта для життя».