Руснак Ірина Євгенівна

директор Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор філологічних наук, професор

У 1986 році закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут імені О. С. Пушкіна (нині – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка).

Працювала вчителем; від 1993 року – на різних науково-педагогічних і адміністративних посадах в Кіровоградському державному педагогічному інституті імені В. К. Винниченка, Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, Київському університеті імені Бориса Грінченка.

1995 року в Державному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова захистила дисертацію на тему «Літературна творчість Д. І. Яворницького і розвиток української прози початку ХХ століття», здобувши науковий ступінь кандидата філологічних наук.

У 2007 році за результатами успішного захисту дисертації на тему «Художня модифікація національної історіософії в прозі Уласа Самчука» отримала науковий ступінь доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Сфера наукових інтересів Ірини Євгеніївни: українська література міжвоєнної доби, українська еміграційна література, творчість письменників-вісниківців, художня спадщина Уласа Самчука.

Автор більше 200 наукових праць, серед яких 4 монографії та 3 навчальні посібники для вищої школи.

Слухач Першої Літньої літературознавчої школи «Сучасна літературознавча теорія та реінтерпретація української літератури» (Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 1998).

Автор наукового проєкту «ХХ століття: від модерності до традиції» (Вінниця, 2010–2015).

Голова редакційної колегії наукового збірника «Літературний процес: методологія, імена, тенденції» (Київський університет імені Бориса Грінченка).

Член редакційних колегій кількох наукових видань: «Наукові записки: Серія Літературознавство» (Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка), «Філологічний дискурс: Збірник наукових праць» (Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія), «Літературологія» (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка).

Успіхи в науково-педагогічній роботі відзначено Почесною грамотою Міністерства освіти України (1992), нагрудним знаком «Відмінник освіти України» (2009), відзнакою «Флагман освіти і науки України» (2013).

Життєве кредо: «Не сподівайтеся позбутися книжок!» (Умберто Еко). Коли людина читає, вона не тільки відстежує сюжетні ходи чи хвилюється за улюбленого персонажа, не просто вбирає закладені письменником у твір смисли. Коли людина читає, вона щоразу здійснює вибір: читати все чи тільки вибрані фрагменти, оригінал чи переклад, про себе чи вголос, собі чи приятелю, надривно чи із задоволенням. Людина повинна читати так, щоб уміти висловити про прочитане свою точку зору (і байдуже, позитивну чи негативну!), людина повинна читати так, щоб потім радісно повідомити навколишнім: «Це неймовірна книжка!». Людина повинна читати постійно, щоб розуміти інших людей, світ, у якому живе, і себе в цьому світі. Читаючи, людина створює світ (і свій внутрішній, і довколишній) по-новому. Саме цьому вчить шкільний предмет «література».

Від конкурсу «Учитель року» очікує найвищої духовно-інтелектуальної напруги і креативу. Хоче зустріти такого вчителя, який не тільки сам уміє читати книжки, а й творчо навчає робити це інших.