Інтерв'ю директора департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Олега Шарова газеті «Освіта України» № 18-19, 16.05.2016

Олег Шаров: зміна системи фінансування може стати наступною рішучою реформою у вищій освіті України

Про розроблення нових стандартів вищої освіти, необхідність оновлення механізму фінансування галузі, новації цьогорічної вступної кампанії та визнання кваліфікацій, отриманих на тимчасово окупованих територіях, розповідає директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Олег ШАРОВ.

– Під час нещодавнього засідання колегії МОН Ви презентували методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти. Стандарт згідно з новим законодавством є рамковим документом, який повинен встановлювати базові принципи, перелік компетентностей, результати навчання і залишати досить широке поле для створення освітніх програм у ВНЗ. Як іде робота зі створення цих нових документів?

– Таку роботу найскладніше розпочати, але вона вже йде. З усіх завдань з імплементації Закону «Про вищу освіту» створення нових стандартів є наймасштабнішим з точки зору кількості людей, які активно долучаються до процесу і виконують творчу роботу. Зауважу, що коли нормативний документ пишеться у міністерстві, фахівці у вишах є його виконавцями, тобто можуть документ лише оцінити, а не змінити чи наповнити новим змістом. А в нашому випадку науково­-педагогічні, наукові працівники, практики – члени науково-­методичних комісій якраз і створюють новий зміст вищої освіти. Це – знакове і відповідальне завдання.

Коли МОН проводив конкурсний відбір членів науково­методичних комісій, то першою вимогою було те, щоб претенденти самі зголосилися на таку роботу. Якщо людина не подала заяву і не написала мотиваційний лист, то її не призначали. До речі, такий підхід призвів до неповної комплектації приблизно кожної десятої комісії. Передусім це стосується педагогічної освіти. Шкода, але це може бути показником низької самостійності мислення багатьох науково­педагогічних працівників педагогічних вишів.

Нині комісії сформовані, відбулося навчання учасників, і вони приступили до написання стандартів. Є низка комісій, в яких працюють багато людей із робочих груп, котрі проводили апробацію методичних рекомендацій. Тож я сподіваюся, що певна кількість стандартів буде розроблена швидко. Є інша група комісій, де культура роботи з компетентнісним підходом уже була опрацьована з 2011 по 2014 рік, для них розробити стандарти теж не дуже складно. Є комісії, для яких компетентнісний підхід є певною проблемою, але в цих сферах академічні спільноти є досить дисциплінованими і конструктивними, тож роботу повинні виконати вчасно. Варто зазначити, що є й такі комісії, члени яких уже зараз закидають міністерство зверненнями з вимогою внести до стандартів переліки нормативних дисциплін. Наголошу, що жодного стандарту з нормативними дисциплінами МОН не пропустить, бо це прямо суперечить Закону України «Про вищу освіту».

– Чи може свідчити згадана активність університетських науковців про певний науковий чи організаційний рівень самих вишів?

– Результати активності були цілком очікуваними. Найактивнішими виявилися ВНЗ, які традиційно небайдужі до сфер своєї професійної діяльності й орієнтуються на інновації. Певна кількість навчальних закладів є заслабкими для участі у такій масштабній роботі. Є й виші, зосереджені виключно на своїх внутрішніх проблемах. Прикро, що не брали участь у конкурсі кілька закладів, які вважаються потужними у своїх сферах, – така позиція викликає певні питання до їх керівників.

– Скільки стандартів планується розробити цього року?

– Зауважу, що великого успіху в побудові стандартів вищої освіти, на жаль, в Україні не було. Попереднє покоління таких документів розробляли 16 років, а створено лише близько половини з них. 

У нас на кожному з рівнів – молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії – теоретично є по 115 спеціальностей. На рівнях, окрім доктора філософії, доведеться робити низку стандартів ще й по спеціалізаціях – це ­30–35 стандартів. Наприклад, для спеціальності «Середня освіта», бо зрозуміло, що стандарти для вчителів хімії й української мови будуть різними.

Ми розраховуємо, що цього року перетнемо межу в 30 відсотків розроблених стандартів. У цілому нова система потребує створення 500–600 стандартів, тож це завдання не одного року. Зазначу, що нові документи повинні забезпечити спільний тезаурус і рамкові вимоги, які дадуть змогу кожному навчальному закладу максимально ефективно використовувати свою академічну автономію при формуванні освітніх програм. Також виші повинні навчитись послуговуватися компетентнісним підходом. А що ж далі? Згідно з проектом Стратегії розвитку вищої освіти в 2020–2025 роках будемо поступово відмовлятися від концепту стандартів вищої освіти, а відповідні повно­важення делегуватимемо вищим навчальним закладам.

– У березні перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун презентувала проект нового механізму фінансування вищої освіти, свій проект також представив народний депутат, перший заступник голови Комітету ВРУ з питань науки і освіти Олександр Співаковський. Якою Ви бачите зміну моделі фінансування?

– Зміна системи фінансування може стати наступною рішучою реформою в системі вищої освіти України. Закон «Про вищу освіту» 2014 року фінанси практично не зачіпав, тож його можна реалізувати за два-­три роки. А реформування фінансування буде тривалим, складним і болісним. Система держзамовлення, яка залишилася у спадок після розпаду СРСР, відтоді практично не змінилася. Отже сьогодні всі розуміють, що мають відбутися зміни, але водночас цих змін панічно бояться, адже вони зруйнують зону комфорту для великої кількості людей. 

З іншого боку, треба чітко усвідомлювати, що якщо ми не зможемо цього зробити, то за 5–7 років узагалі втратимо шанс підняти конкуренто­здатність нашої вищої освіти, тож реформувати систему нам доведеться в будь-­якому випадку.

Щодо концепції реформування фінансування: є два проекти документа. Один з них підготувала робоча група міністерства, нині триває його громадське обговорення (текст проекту розміщено у відповідному розділі сайту МОН), потім його направлять на погодження до центральних органів виконавчої влади. Також є проект, підготовлений робочою групою на чолі з народним депутатом Олександром Співаковським.

Вважаю, що сильною стороною проекту міністерства є його комплексність. У ньому немає спроби заново винаходити велосипед, натомість максимально використано досвід наших сусідів, східних країн Європейського Союзу – Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, – де проводили подібну реформу за останні десять років. Він передбачає перехід до блокового фінансування, поступове збільшення фінансової автономії ВНЗ і, відповідно, перекладання на них більшої відповідальності за результати діяльності. А також – посилення принципу «гроші ходять за студентом», але не ваучеризації. Точніше, цей принцип можна сформулювати так – «державне фінансування ходить за талановитим вступником». Дуже важливе питання – максимальне сприяння залученню приватних і корпоративних інвестицій у сферу вищої освіти, бо без цього нам прорив здійснити не вдасться. Тут можуть стати в пригоді деякі ідеї депутатського проекту.

Проект міністерства не є простим. Розумію, що частина спільноти поставиться до таких змін контраверсійно, але етап прийняття простих рішень у системі вищої освіти вже минув. Чинна система орієнтована не на людину, а н?? навчальний заклад. Точніше – не на те, аби навчальний заклад підготував певну кількість висококваліфікованих фахівців, а на його утримання. А воно ґрунтується на пропорціях ще радянських часів, до яких додалися результати лобістських зусиль за часів Незалежності. Наслідок – така система державного замовлення дуже викривлює конкуренцію у сфері вищої освіти: при подібних якості й кількості роботи заклади отримують державне фінансування, яке може суттєво відрізнятися. Це означає, що одні недофінансовані, а інші неефективно витрачають бюджетні кошти.

– Якими є новації цьогорічної вступної кампанії?

– Умови проведення нинішньої вступної кампанії приведені до вимог Закону «Про вищу освіту». 

За багатьма спеціальностями у нас відбудеться не локальний, а національний конкурс: визначатиметься загальна кількість місць державного замовлення на спеціальність, а потім вступники, за допомогою апробованої у минулому році системи автоматизованого розподілу, йтимуть до навчальних закладів, які вони визначили відповідно до власних пріоритетів. Відтак зникає таке поняття, як фіксований обсяг державного замовлення – для навчальних закладів з’являться поняття мінімуму і максимуму. І саме пріоритети вступників визначать обсяг держзамовлення в цьому коридорі. Тож ті виші, в яких хочуть навчатися вступники з високими балами, отримають максимум держзамовлення, а в когось цей показник зменшиться.

Зауважу, що фіксоване держзамовлення зникне не всюди – воно залишиться у навчальних закладах військового спрямування, а також у спеціальностях, де є творчі конкурси. Конкурс буде не національним, а галузевим у закладах, підпорядкованих різним міністерствам. Комунальні навчальні заклади, які зазвичай є єдиними у своїх регіонах, теж матимуть фіксований обсяг державного замовлення. Також будуть механізми, що забезпечуватимуть фіксовані обсяги державного замовлення для низки педагогічних і медичних спеціальностей, – для гарантування розвитку соціальної сфери регіонів.

Друга важлива складова вступної кампанії – подання вступниками на основі пов­ної загальної середньої освіти заяв в електронній формі. Вона відповідає тенденціям останніх років, адже більш як половина заяв надходила саме в такий спосіб. Проте більшість вступників хоч один раз, але подавали документи до одного з обраних вишів самостійно. Нині МОН хоче відмовитися від цього – такий підхід дасть змогу позбутися черг біля комісій. Але комісії працюватимуть, бо ми розуміємо, що є невеликий відсоток вступників, які або не мають можливості зареєструвати заяви через інтернет, або бояться це робити. Тому абітурієнт зможе прийти до приймальної комісії найближчого вишу і зареєструвати документи в будь-­які навчальні заклади – працівники повинні будуть надавати таку підтримку.

Не подаватимуть документи в електронному вигляді ті, хто мають пільги, адже потрібно пред’являти оригінали відповідних документів, які дають таке право. Можливо, коли в Україні створять єдиний реєстр пільгових категорій громадян, стане простіше.
Зауважу, що в країні збільшується кількість категорій громадян, для яких законодавство передбачає особливості здобуття вищої освіти. Йдеться і про внутрішньо переміщених осіб, і про учасників АТО та їхніх дітей, і про осіб, які приїздять із тимчасово окупованої території. І, звичайно, вже традиційні категорії – діти­-сироти, діти, які не можуть складати ЗНО за станом здоров’я. У травні будуть внесені зміни до Умов прийому, які врегулюють ці відносини з урахуванням змін у законодавстві.

– Під час згаданого засідання колегії МОН виконавчий директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний зауважив, що збільшення категорій абітурієнтів, які матимуть пільги при вступі, може негативно вплинути на якість вищої освіти в цілому. Як Ви це прокоментуєте?

– Безсумнівно, будь-який пільговий вступ негативно впливає на якість вищої освіти. Але хочу зазначити, що наша держава є соціальною і повинна турбуватися, зокрема, про соціально незахищені категорії населення. Інколи, на жаль, це можливо лише ціною певного погіршення якості. Звичайно, не слід переходити межу, бо в разі остаточної втрати контролю над якістю матимемо незворотні наслідки для всієї системи вищої освіти.

– Нещодавно затверджено Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступенів доктора філософії та доктора наук. Які ключові новації документа?

– У програмі підготовки доктора філософії в аспірантурі тепер присутня не тільки наукова, а й освітня складова – від 30 до 60 кредитів, тобто вона еквівалентна навчанню тривалістю від півроку до року. Важливо, що вона введена не за рахунок наукової складової, бо час навчання в аспірантурі збільшується із трьох до чотирьох років. 
Оскільки тепер ми маємо справу з науково­-освітньою програмою, аспірантуру потрібно ліцензувати. А дозволи на відкриття аспірантури, які видавалися раніше, не є ліцензіями, тому зараз ВНЗ і наукові установи повинні пройти ліцензування аспірантури. Спостерігаючи за роботою ліцензійної комісії і відповідного міністерського департаменту, можу сказати, що це не є критичним для університетів. Науковим установам складніше, оскільки вони раніше не проходили подібних процедур у міністерстві.

Аспірантура тепер поділяється на очну і заочну. До очної належать денна і вечірня. За­уважу, що державне замовлення виділятиметься тільки на очну аспірантуру, вся заочна стає контрактною. До речі, тепер, окрім поняття «державне замовлення», з’являється і «ліцензований обсяг». Кількість контрактників, які зараховуються до аспірантури, разом з державним замовленням у сумі не може перевищувати ліцензованого обсягу. За нинішніми правилами, ліцензований обсяг встановлюється без поділу на форми навчання. 
Модернізовано інститут здобувачів – бути здобувачами поза аспірантурою зможуть люди, які працюють на посадах наукових і науково­-педагогічних працівників. При підготовці дисертацій вони також повинні в повному обсязі опанувати згадану освітню складову. 
Головний зміст освітньої складової – розширення сфери знань молодого науковця в суміжних, міждисциплінарних сферах, з іноземної мови, методології наукових досліджень, філософії науки тощо.

– Нині громадське обговорення проходить проект Порядку проведення атестації для визнання кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України. Розкажіть про особливості пропонованої атестації.

– Це складний документ. Як традиційно розробляються нормативні акти? Спочатку аналізується попередні версії, накопичений досвід, збираються рекомендації експертів. Тому, як правило, кожна наступна генерація документів є кращою за попередню. Із цим порядком буде складно, бо це – безпрецедентний документ, раніше таких не ухвалювали. Тому він може суттєво змінюватися як на етапі громадського обговорення, так і після нього. Там використано напрацювання, які стосуються неформальної освіти. Бо та освіта, яка сьогодні здійснюється на окупованій території, для нас виглядає як освіта неформальна: результати навчання є, визнання документів про освіту бути не може. Тому в тексті цього документа з’явилося, наприклад, поняття «освітня декларація». Особа самостійно декларує здобуті результати навчання і повинна їх підтвердити. Наприклад, у формі комплексної атестації з кількох дисциплін. Водночас освітні документи, отримані на окупованій території України, не визнаються – як і інші документи незаконної влади.

У цьому проекті закладено й те, що Україна не визнаватиме результатів навчання, під час якого людині «вбивається» в голову, що Крим відділився від України законно, а також різні історичні нісенітниці. Не може визнаватися і те, що стосується дуже специфічної концепції прав людини, яка сьогодні реалізується незаконною владою на тимчасово окупованій території. Ми не визнаватимемо освіту з потужним ідеологічним змістом, освіту за військовими спеціальностями – це для нас є неприйнятним. У всьому іншому, якщо громадянин України отримує певні результати навчання на тимчасово окупованій території, держава повинна створити відповідні умови для їх визнання. Будемо орієнтуватися на те, що така людина бажатиме продовжувати навчання в нашій країні, й маємо допомогти реалізувати таке прагнення.

Спілкувався Максим КОРОДЕНКО,

Інтерв'ю опубліковане в газеті «Освіта України» № 18-19 від 16 травня 2016 року.