Гандурський Віктор Іванович

Посада, місце роботи	Учитель предмета «Захист Вітчизни» Комунального закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 33 Вінницької міської ради»
Освіта	Вінницький державний педагогічний інститут, 1989 рік
Педагогічний стаж	29 років
Кваліфікаційна категорія	Спеціаліст вищої освіти
Педагогічне звання	Учитель-методист
Посилання на відеорезюме	https://www.youtube.com/watch?v=h19wPwszEo8&feature=youtu.be
Педагогічне кредо	«Вчити – це вести до успіху»
Педагогічний портрет «Пам’ятайте, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина», – писав великий педагог Ж.-Ж. Руссо. Я пам’ятаю. І тому не виховую своїх учнів, не намагаюсь їх навчати. Я ділюся з ними своїми знаннями, досвідом, життєвими принципами. Написати власний педагогічний портрет непросто. Адже потрібно критично оцінити себе за багатьма параметрами: як особистість і як вчителя. Я вимогливий до своїх учнів, але не прискіпливий, відповідальний, врівноважений у стосунках, дотримуюсь позицій об’єктивності. Вважаю, вчителем предмета «Захист Вітчизни» може бути людина, яка має життєвий досвід. У роботі застосовую принцип: «Роби, як я», а не «роби, як я сказав». Бажання навчити, виховати в кожній дитині патріота своєї Батьківщини є найважливішим для мене. Погоджуюсь із думкою, що вчитель завжди учень, бо щодня відкриває щось нове для себе. Впевнений, що вчити і виховувати може лише той, хто сам наполегливо вчиться. Вчителю просто необхідно багато вчитися, не боятись ламати стереотипи, опановувати нові технології. Постійно, щодня іти далі, пізнавати нове. І ніколи не можна зупинятися на досягнутому, тому, що запізнишся. Інтерес до вчителя та його предмета зникає тоді, коли його самого перестає цікавити те, чому він вчить. Вчитель сам повинен бути готовим вчитися із задоволенням. Ми навчаємося разом – чогось вони у мене, чогось я у них; іноді помиляємося, але разом долаємо труднощі. Опановуючи сучасні технології, я розумію, що все це – лише засоби, головне ж для успішного уроку – духовне спілкування учителя й учнів. Запалити в дитині вогник цікавості, роздмухати багаття жаги до знань – найголовніша місія вчителя. Та все ж я переконаний, що не знання мають бути на першому місці. Стосунки «вчитель-учень», на мою думку, треба будувати так, щоб це дозволяло вчити всіх і дати кожному впевненість в тому, що він досягне успіху. Успіх надихає учня, а удача надихає вчителя. Хто виховує хороших людей, той і перемагає. Я люблю своїх учнів – незалежно від того, як вони навчаються. Намагаюсь прищепити їм паростки свого оптимізму, позитивного ставлення до життя, упевненості в тому, що кожна людина унікальна, талановита і може досягти усього, чого забажає, потрібно лише йти до мети. А найвищою винагородою для мене є відчуття радості, коли мої задуми втілюються в життя, і я бачу, як в очах моїх вихованців загоряються творчі вогники, коли мої учні мене перевершують. Учитель – це покликання, учительство – це служіння, а не робота. Власне, усе, що я роблю в школі, – це ділюся зі своїми учнями тим, що знаю, у що вірю і що люблю.

Надрукувати