Лілія ГРИНЕВИЧ: ВАЖЛИВО, ЩОБ УЧИТЕЛІ СТАЛИ АГЕНТАМИ ЗМІН

За кілька днів до голосування за законопроект «Про освіту» міністр освіти і науки Лілія Гриневич зустрілася із журналістами та розповіла про основні вектори реформування освітньої галузі, які передбачаються законопроектом.

– Закон «Про освіту» – не тільки про школу, – наголошує Лілія Михайлівна. – Він про систему освіти в цілому, починаючи від дошкільної і завершуючи освітою дорослих. Він і про зміну принципів фінансування, і про зміну статусу педагогічних працівників, і про зв’язок із ринком праці.

Питання фінансування

Про що говорять опоненти закону? Зазвичай не критикують його суть, кажуть, що він потребуватиме багато коштів з українського бюджету. Наводять різні показники – наприклад, 150 мільярдів гривень. Це не відповідає дійсності, бо всі додаткові видатки для впровадження цього закону не потрібні одразу – є перехідні положення, які визначають, що має відбуватися щороку. Адже зрозуміло, що з бюджету не можуть виділити велику суму одразу, тим більше – у країні, в якій триває війна і 5% ВВП іде на підтримку обороноздатності. 12­й рік навчання, що коштуватиме додатково 4 мільярди гривень, з’явиться в 2029–2030 навчальному році.

Я не втомлююся повторювати, що без інвестицій реформ не буває. Неправильно, коли реформу сприймають лише як оптимізацію мережі. В освіту і людський ресурс треба інвестувати, таким шляхом пішли Сінгапур, Південна Корея і всі ті країни, які здійснили прорив у економіці, зробивши її інноваційною.

Соціальний статус – це зарплата…

У законі визначений соціальний статус учителя. Його праця повинна оцінюватися на рівні трьох мінімальних заробітних плат. Цей показник кореспондується з показниками передових країн. Але сьогодні стан нашої економіки не дозволяє забезпечити такий рівень заробітної плати. Тому ми до нього йтимемо повільно, етапами. У перехідних положеннях законопроекту записано просування по тарифній сітці. Цьогоріч ми це робимо – на два тарифні розряди вгору. Я вважаю, що це – одна з найбільших перемог. Так, вища школа починає оплачуватися з 15­го тарифного розряду, а наші вчителі й вихователі – з 8­го по 12­й. Тобто між учителем найвищої кваліфікації й молодим викладачем у виші було ще два розряди!

Робилися різні доплати, надбавки за престижність. Але ці надбавки можна давати, можна забирати, можна – змінювати їх обсяг. Для нас важливо законодавчо зафіксувати підвищення соціального статусу.

У вчителя з посадового окладу відповідно до тарифного розряду розраховуються усі надбавки – за вислугу років, за перевірку зошитів, за кабінети тощо. У результаті, якщо ми просуваємо тарифні розряди, посадовий оклад зростає орієнтовно від 300 до 700 гривень – залежно від кваліфікації вчителя. Але на зарплаті це відбивається вагоміше – вона збільшуватиметься орієнтовно із 500 до 1200 грн.

Підвищення на ці два тарифні розряди коштуватиме державному бюджету в 2017 році приблизно 4,5 мільярда гривень в освітній субвенції. Орієнтовно до 2 мільярдів гривень мають виділити місцеві бюджети для працівників, які не фінансуються з освітньої субвенції – тих, хто працює в дошкільній і позашкільній освіті. Професійно­технічна освіта в наступному році отримає субвенцію на здобуття загальної середньої освіти – 1,6 мільярда гривень.

…і довіра

Соціальний статус учителя залежить не тільки від зарплати, а й від ставлення суспільства. Ми вважаємо, що освітянам потрібно більше довіряти. Нині всі отримують освітні програми і навчальні плани, яких дуже строго повинні дотримуватися. Будь-яка авторська програма фактично має затверджуватися на рівні МОН. У рамках Концепції нової української школи стандарти освіти будуть виписані в очікуваних результатах навчання у оцінці досягнень учнів, а не в змісті освіти – яку тему за якою ти маєш вивчати.

Наше завдання – виписати очікувані результати навчання в кінці кожного класу, кожного етапу навчання. Учитель має право обирати самостійно, як він отримає такий результат. Звісно, ми розробимо типові навчальні програми, адже самостійне їх створення для вчителя є викликом, не кожен до цього поки готовий. Але якщо педагог захоче запровадити щось нове, то він матиме можливість це зробити, в нього буде ця педагогічна свобода.

Не зможе прийти жоден інспектор і запитати: чому ви сьогодні вчите таку тему, а не ту, що в календарному плані? Чи чому ви вивели дітей на вулицю під час уроку математики? Якщо вчитель вважає, що таким чином він краще зможе пояснити матеріал, треба робити саме так, – це його право.

Я знаю, що у нас є багато творчих педагогів, але вони були «затиснуті» в рамки. Ми також повинні стимулювати вчителів за допомогою медіа – є багато цікавих особистостей, які можуть давати корисні поради батькам, проводити педагогічні консультації. Їх треба показувати, про них потрібно писати. Саме вони є тими агентами змін, які донесуть суть реформи до інших вчителів, батьків – суспільства.

При розширенні місцевих повноважень завжди централізується контроль за якістю. І відповідно до норм, закладених у проект Закону «Про освіту», на базі Державної інспекції навчальних закладів має бути створено Агентство забезпечення якості освіти, до повноважень якого ввійдуть питання й акредитації (крім вищої освіти). Цей орган інспектуватиме не методики, а відповідність результатів навчання стандартам. Це зовсім пере­орієнтовує процес, адже нині численні методисти методичних центрів часто приходять і контролюють учителя, а ще більше – його папери, що зобов’язує педагога займатися зайвою «паперо­творчістю».

Методичні інституції на місцях повинні надавати вчителю методичну допомогу – в розвитку компетентнісного підходу до навчання, нових методик. Ці інституції мають стати осередками нової педагогічної думки.

Сертифікація вчителів буде добровільною. Вона передбачатиме зовнішню частину – тестову, – яку ще треба розробити, адже тести повинні бути валідними. А також – внутрішню частину, коли за допомогою опитування колег­учителів, батьків, а можливо – і старшокласників, ми подивимося на результативність роботи педагога. Тож коли приймуть закон, то 2017 рік стане роком створення, розробки й апробації сертифікації. І вже після цього треба буде у бюджеті на наступні періоди закладати кошти на виплату надбавок – як записано у законі, сертифіковані вчителі отримають двадцятивідсоткову надбавку.

Провідники змін

Упровадження сертифікації полягає не тільки в мотивації найкращих, а й у просуванні ідеї реформи. До першого класу Нової української школи діти повинні піти у 2018–2019 навчальному році. А що робити тим, які зараз навчаються у школі? Для мене важливо, аби зміни відбувалися вже сьогодні. Ми оновили програми для початкової школи, тепер переглядатимемо програми базової школи і запропонуємо їх оновлення у новому навчальному році. Для нас важливо, щоб учителі стали провайдерами, агентами змін, які розуміють, що таке компетентнісні методики викладання, володіють за ними, в рамках сертифікації можуть продемонструвати такі методики, поділитися ними.

В освіті недостатньо запропонувати реформу «згори», адже вона завжди зустрічається з опором. Наприклад, оновлення програм початкової школи не було реформою «згори». Воно було «вистраждане» знизу найактивнішими вчителями, батьками. І навіть ця реформа зіткнулася з опором, але вона має і підтримку. Нам важливо, щоб найкращі вчителі, яких ми виявимо під час сертифікації, потім підтримували реформи. А інші педагоги переймали найкращий досвід. Адже вони краще послухають свого колегу про перевагу тих чи інших змін, ніж коли їм про це говоритиме хтось «згори» і диктуватиме, що їм робити. У результаті цієї сертифікації я очікую певних змін на місцях. Є 440 тисяч педагогічних працівників, багато з яких мають застарілу «рамку» викладання – вони все життя працювали у знаннєвій школі. Є й такі, хто вже сьогодні використовує сучасні методики. Працювати їм непросто, бо такі методики – дослідницькі, проектні – потребують більше навчального часу. Працювати по­старому значно простіше: прийшов, розповів, а учні потім відтворили інформацію. Але ж такий підхід не формує компетентності, а тільки дає знання, які треба відтворити на екзамені. Ідея усіх провідних систем світу, які у дослідженні Міжнародної програми з оцінювання освітніх досягнень учнів (PISA) мають високі показники, – орієнтування на формування компетентностей. Джерел знань нині багато, головне – це сталі вміння користуватися інформацією, критично її аналізувати, ефективно її використовувати. Потрібно навчити дітей, як поводити себе у дорослому житті, як ставитися до кожної ситуації. От, наприклад, дитина чи підліток стикається з проблемою – ми повинні навчити одразу націлюватися на її вирішення, а не ховатися від неї. Такий підхід може забезпечити кожній людині особисту і професійну самореалізацію у житті.

Відповідальність місцевої влади

З 1 січня по 1 липня цього року органи місцевого самоврядування отримали у свої бюджети на 123 мільярди більше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому професійно­технічну освіту, річний обсяг фінансування якої становить 5,5 мільярда гривень, не всі дофінансовують у повному обсязі. Є випадки, коли кошти лежать на депозитному рахунку, а міська рада не виплачує зарплату працівникам ПТО.

Такі приклади демонструють, що органи місцевого самоврядування не завжди усвідомлюють, які повноваження вони повинні виконувати. І невідповідально ставляться до фінансування освіти. Нині ця ситуація може поглиблюватися: тепер освітня субвенція (а зараз триває гостра дискусія щодо бюджету) передбачатиме оплату праці педагогічних працівників. А за утримання закладу мають заплатити місцеві бюджети. І особисто для мене це є тривожною ситуацією, бо доходи між бюджетами розподілені нерівномірно. Є міста, які мають величезну дохідну частину, а є і дуже бідні. Нині передбачено 14,9 мільярда гривень додаткових дотацій місцевим бюджетам, якщо їх дохідна частина буде замалою для того, щоб утримувати заклади освіти й охорони здоров’я. Важливо зрозуміти чіткі правила розподілу цих дотацій, аби не чекати, доки у школі відключать тепло і стане холодно, й аж тоді вони отримають дотацію. Це великий виклик: у процесі децентралізації перейти на цивілізовані рейки фінансування і відповідальності органів місцевого самоврядування.

Я вважаю, що громада має брати під контроль діяльність свого керівництва. Під час виборів є активна комунікація між виборцями і владою, а щойно вибори проходять, влада починає жити своїм життям, виборці – своїм. Це неправильно. Має бути прозорий бюджет, у якому були б показані доходи, витрати, заборгованості й недофінансованості по заробітній платі, – це мало би бути на веб­сторінці органу місцевої адміністрації, щоб громада могла контролювати використання фінансів місцевою владою.

Початок великої роботи

«Про освіту» – це фундаментальний закон, який потребує не тільки подальшого прийняття підзаконних актів, а і правок до чинних законів. Доведеться вносити зміни до Закону «Про дошкільну освіту», писати новий закон про загальну середню освіту, будуть зміни до Закону «Про вищу освіту», необхідно буде прийняти вже розроблений законопроект «Про професійну освіту», має з’явитися новий закон про освіту дорослих. Окрім цього, потрібна величезна кількість постанов Кабінету Міністрів України. Тобто прийняття цього закону запустить для міністерства велику і «мозольну» працю. Ми також створюватимемо зовнішні робочі групи, до яких запросимо фахівців, готових самовіддано працювати, і напрацьовуватимемо нову нормативно­правову базу.

Будуть потрібні нові підручники і навчальні матеріали. Наша ідея полягає в тому, аби створити велику електрон­ну платформу навчальних матеріалів і методик компетентнісного навчання. Така платформа потрібна і для дистанційного навчання дітей на тимчасово непідконтрольних Україні територіях та в окупованому Криму. Щоб діти звідти мали змогу вступати до наших вишів, ми повинні організувати хоча б вивчення українознавчого компонента.

У травні 2017 року ми плануємо презентувати нові державні стандарти початкової школи. Потім оберемо мережу пілотних шкіл, які їх апробуватимуть. У наступному навчальному році повинна розпочатися масштабна перепідготовка вчителів початкової школи – тих, котрі навчатимуть першо­класників нової української школи.

Максим КОРОДЕНКО,

«Освіта України» № 40 від 10 жовтня 2016 року.