Інтерв’ю Міністра освіти і науки України Сергія Квіта газеті «Освіта України», 25.01.2016

Сергій Квіт: В освіті не повинно бути вертикалі влади, замість неї потрібне саморегулювання

За місяць виповниться два роки, як Міністерство освіти і науки кардинально змінило вектор своєї роботи. Нині двері МОН відкриті для відвідувачів, незалежно від їх політичних чи інших поглядів, а в коридорах на новорічні свята лунають дитячі колядки. Як змінилася робота міністерства за цей час і які завдання стоять перед галуззю на 2016 рік, «ОУ» запитала у міністра освіти і науки Сергія Квіта.

– До Революції гідності Ви спостерігали за роботою МОН як керівник прогресивного опального вишу. Нині очолюєте міністерство і бачите всі нюанси його роботи зсередини. Наскільки перше враження відрізняється від другого?

– Я сприймав МОН як щось на кшталт КДБ – похмура, закрита будівля, непрозора робота. Нині ситуація потроху змінюється, міністерство олюднюється, стає відкритим для співпраці з громадськістю. Ми проводимо тут дискусії, різноманітні конкурси, навіть дитячі концерти.

БЕЗ ПЕРЕГОРОДОК

– За кілька тижнів виповниться два роки відтоді, як студенти – учасники Революції гідності – захопили Міністерство освіти і науки. Того ж дня була демонтована перегородка, що відділяла кабінет міністра від решти світу. Відтоді двері МОН відкриті і для простих відвідувачів, і для активістів. Наскільки активним і результативним є участь громадського сектора в роботі міністерства?

– МОН і справді відкрите для співробітництва з громадськими активістами, волонтерами, студентами, батьками. При міністерстві активно працює Громадська рада. Ми вдячні за пропозиції при підготовці законів, підзаконних актів, концепцій з реформування різних галузей освіти. Підтримуємо і заохочуємо студентське самоврядування.

Реагуємо (і я особисто) на повідом­лення у мережі Facebook. Звісно, зустрітися з усіма особисто не можу, але на листи електронною поштою і запити завжди відповідаю. Так що відчуття зворотного зв’язку в мене є.

ЦІННІСТЬ СВОБОДИ

– Нещодавно під час парламентських слухань Ви зауважили, що люди очікують швидких змін у сфері освіти. А першою засадою законодавства про освіту має стати цінність свободи та відмова від авторитаризму – і на управлінському рівні, й у кожному шкільному класі та університетській аудиторії. Як це реалізувати на практиці?

– Це дуже непросте завдання. Ми ухвалили Закон «Про вищу освіту» і нині його імплементуємо. Кажемо університетам: будьте автономними. А вищі навчальні заклади відповідають: ми будемо автономними, але для цього потрібні вказівки і рекомендації.

Треба чітко усвідомлювати, що разом з автономією приходить відповідальність. Міністерство не повинно командувати. Переконаний, що освіта – це така галузь, яка повинна будувати себе сама. Ми зробимо все, щоб ухвалити найважливіші закони, і будемо їх імплементувати. Але ідеальний стан – не «поставити крапку». Ідеальний стан – це коли галузь змінюватиме сама себе. Велику роль у цій проактивній системі мають відігравати всі: активісти, менеджери (управлінці), ректори, проректори, декани, викладачі, студенти. У школах – так само! Важлива роль і директора школи, і вчителя, і самих учнів. Ми не створюватимемо вертикаль влади, навпаки, вважаємо, що цієї вертикалі не повинно бути. Замість неї має бути саморегулювання. Перейти від авторитаризму до саморегулювання непросто, але ми намагаємося рухатись у цьому напрямі.

– Нині багато вищих навчальних закладів уже не чекають директив – вони розвивають міжнародні зв’язки, молоді науковці подають заявки на участь у програмі наукових досліджень «Горизонт 2020» тощо. А у шкіл таких великих можливостей немає, до того ж так історично склалося, що у середніх навчальних закладах звикли до директив і розпоряджень… Як бути з автономністю у школах?

– Звичайно, поняття автономності в університеті і школі – різні. Університет є самодостатнім, оскільки значною мірою може себе забезпечувати. І хай поки що це вдається небагатьом, але в майбутньому це точно буде. Й університети навчаться, й економіка рухатиметься вгору. Наша мета – створити умови, за яких вищі навчальні заклади зможуть досягати повної фінансової автономії. Мережа українських вишів має складатися з університетів­брендів, які даватимуть якісну освіту. Хай їх буде не так багато, як раніше, але вони мають бути дуже сильними.

Шкільна ж автономія – це більше незалежність директора як менеджера. А найважливіше те, що в центрі уваги шк??ли має бути дитина. Учень – не «кошик», у який ми складаємо інформацію. Саме у шкільний період виховується здатність критично мислити, відстоювати власну точку зору. Самостійність поглядів і здатність вирішувати проблеми закладаються у ранньому віці. Дуже важливо, щоб дитина у школі не займалася механічним заучуванням, а могла застосовувати знання на практиці для вирішення конкретних проблем.

Окрім того, місія школи – національно­патріотичне виховання. Учень повинен мати уявлення про свою країну, пишатися нею, бути «включеним» в її інтереси і проблеми.

За два роки ми ухвалили два важливі закони – «Про вищу освіту», «Про наукову і науково­технічну діяльність». Тепер маємо ухвалити базові закони «Про освіту» і «Про професійно­технічну освіту».

НАЙВАЖЛИВІШЕ – ВЧИТЕЛЬ

– Ви зауважили, що процес реформування має тривати постійно. Для такої реформи «нон­стоп» у вищої школи завжди більше можливостей: є бачення, над якими програмами і дослідженнями нині працює університет, яким має стати через рік. А от аби зрозуміти, що реформування в школі йде правильно, потрібні якісь проміжні цілі, дороговкази, за котрими можна визначити правильність руху. Якими можуть бути ці проміжні орієнтири?

– Звичайно, починається усе з закону, який створює певні системні рамки. Сподіваюся, в найближчому майбутньому ми ухвалимо базовий закон «Про освіту», де якраз і будуть закладені основні речі. Якщо говоримо про школу, й особливо про профільну школу, то найважливіше – хто там викладає, кому ми доручаємо дітей. Мають бути інші педагогічні підходи, новації.

Наша принципова позиція: зарплата педагога повинна залежати від його кваліфікації. І розмір зарплати має бути більшим. У країнах з хорошою освітою – Фінляндії, Канаді – професія вчителя є дуже почесною і суспільно значимою. У нас люди також розуміють, що це важливо. Але таку низьку заробітну плату і, відповідно, низький соціальний статус не можна назвати нормальними.

Тобто, при реформі школи перше питання – хто вчитиме? Друге – яким буде навчальний заклад, якими будуть підходи, на яких засадах будемо призначати чи обирати директорів? Директори у нас обиратимуться на засадах конкурсу. І треба продумати, як його краще організувати, щоб у ньому брали участь батьки, трудові колективи, громадськість, – щоб перемагала найкраща кандидатура.

Наступне питання – матеріально­технічне забезпечення. Профільна школа вимагає добре обладнаних класів. Нині, на жаль, спостерігається зменшення інтересу до фізико­математичних, інженерно­технічних, природничих дисциплін. Це відбувається тому, що матеріально­технічна база навчальних закладів слабка, у багатьох школах немає спеціальних кабінетів і лабораторій, які б зацікавили дитину досліджувати світ.

Ми повинні реформувати зміст освіти. Середня школа має бути дванадцятирічною. А починати, як я і сказав, потрібно з хорошого закону «Про освіту».

ЩО ТАКЕ HUB SCHOOLS

– Жодна з дискусій щодо нового закону «Про освіту» не відбувається без питання про фінансове забезпечення. Ми всі сподіваємося, що війна закінчиться, що українська економіка почне виходити з кризи. Чи можна розраховувати, що в нас у найближчому майбутньому буде достатньо коштів на значне покращення матеріально­технічної бази у школі?

– Нині ми йдемо шляхом створення профільної школи, так званих опорних навчальних закладів. У кожному селі залишиться початкова школа – щоб дитина могла навчатися неподалік від домівки. А починаючи з п’ятого класу учнів треба возити до хорошої школи. Тому буде створена мережа опорних шкіл – hub schools. Це будуть добре обладнані навчальні заклади з європейським рівнем освіти. Перші кроки для їх облаштування вже зроблено. Наприклад, у 2015 році уряд виділив 100 мільйонів гривень на закупівлю обладнання для класів фізики. Шукатимемо і далі бюджетні можливості, працюватимемо з донорами, які надають довгострокові кредити, – Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку тощо. Нині ведемо переговори з німецьким урядом щодо надання кредиту на закупівлю шкільного обладнання.

Опорні школи з’являться в усіх областях України. Створення мережі таких hub schools – надважливе завдання саме на цей рік. Ми вже заклали кошти на 600 автобусів (це субвенція від держави), транспорт закуповуватиме і місцева влада (нині відбувається децентралізація, і коштів на місцях більшає).

КЕРУВАТИ – НА ОБЛАСНОМУ РІВНІ

– Цьогоріч вдалося зберегти фінансування ВНЗ I–II рівнів акредитації на центральному рівні, а забезпечення професійно­технічних навчальних закладів перекладено на обласні бюджети і бюджети міст обласного значення. Чи вважаєте Ви це проблемою?

– Я пропоную поглянути на це питання під іншим кутом зору. В нас у країні загалом є великі фінансові проблеми. Заклади системи профтехосвіти фінансуватимуться з обласних бюджетів, адже у результаті процесів децентралізації у місцевих бюджетах залишається достатньо коштів. Принаймні, у більшості випадків. Поруч із фінансуванням повинна стояти проблема управління. Я переконаний, що керувати профтехосвітою потрібно саме на рівні області. Адже перспективи того чи іншого закладу видно саме на цьому, регіо­нальному, рівні: десь треба більше працівників аграрної сфери, десь – машинобудівної тощо. З вікон столичних управлінь усіх нюансів не побачиш.

Знаючи усі особливості області, можна зважено підходити до реформування мережі закладів. Нині вона не є адекватною: була створена в радянські часи для радянської індустрії, усі роки Незалежності лишалася практично «замороженою», тож зміни – потрібні. Наголошую, не йдеться про просте механічне закриття закладів для економії грошей. Керівництву області обов’язково треба думати не тільки про сьогодення, а й про завтрашній день – мова може йти про відкриття нових спеціальностей, які стануть актуальними за кілька років.

Зауважу, що законопроект «Про професійну освіту» передбачає створення рад стейкхолдерів на рівні області, відкриття закладів нового типу, зокрема, потужних багатопрофільних регіональних центрів професійної освіти. До речі, так змінили систему професійної освіти у Голландії: вона була подібною до нашої, а нині в укрупнених закладах навчається від 10 до 30 тисяч учнів.

– Але є заклади ПТО, які готують кадри не лише для області, а для усієї країни в цілому, наприклад залізничників. Чи таким закладам передбачені дотації?

– Так, вони будуть дотуватися – на перехідний період. Узагалі, мережа повинна відповідати ринку праці – й не лише теперішньому, а й майбутньому

Децентралізація передбачає, зокрема, перенесення відповідальності з центрального рівня на обласний. Багато процесів повинні контролювати місцеві жителі – зрештою, саме вони обирають місцеву владу і делегують їй право ухвалювати важливі рішення. Не треба боятися децентралізації. І наша концепція автономії навчальних закладів суголосна її ідеям.

ВІДКРИТІ ДО НОВОГО

– На одній зі стін у коридорі міністерства написана цитата Нельсона Мандели про те, що освіта – це найсильніша зброя, яку можна використати, щоб змінити світ. Як за допомогою освіти Україна може боротися за повернення окупованих територій?

– Наші завдання – це свобода слова, університетська автономія та якісна освіта. Україна повинна бути відкритою для цілого світу, орієнтуватися на міжнародні стандарти. А щоб розвиватися, треба порівнювати себе з найкращими.

Підвищення рівня освіти в Україні стимулюватиме молодь з окупованих територій інтегруватися у наш простір. Ми вносимо на розгляд Кабінету Міністрів України законопроект, який полегшить кримчанам вступ до українських вишів. У Києві відкриваємо Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського (докладніше про це «ОУ» писала в №1­2 від 18 січня 2016 року), там, зокрема, працюватимуть і навчатимуться кримчани.

Узагалі, освіта – це основа всебічного розвитку держави і суспільства. Майбутнє – за суспільством знань та інноваційною економікою.

Спілкувалися Світлана ГАЛАТА, Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України»