«Я вірю — центр світу зараз в Україні»: історії людей, які обрали працювати на державу. Спецпроєкт МОН та Lobby X

Міністерство освіти і науки України запустило старт «ReFormEd» —  програму практичного стажування для професіоналів із різних галузей, які прагнуть долучитися до втілення змін в освіті. Реєстрація триває до 3 листопада за покликанням.

Стати учасником ReFormEd — це можливість не просто спостерігати за змінами, а бути їхньою рушійною силою, адже реформи роблять люди!

Разом з ReFormEd знайомимо вас із трьома людьми, які знайшли себе у державному секторі. У межах спецпроєкту МОН і Lobby X розповідаємо історії людей, які обрали роботу в державних проєктах: після бізнесу, військової служби чи навчання за кордоном.

Тимур Абдулін — старший фахівець з питання розвитку оборонної промисловості у кластері оборонних технологій Brave1, ветеран.

У минулому я студент УКУ і проєктний менеджер в ІТ. За час повномасштабного вторгнення, після трьох посад у Збройних силах України, армія відкрила мені очі і розширила погляд на деякі речі. Після звільнення зі служби я деякий час відпочивав, але в якийсь момент зрозумів, що нічим корисним не займаюся. В армії ти хоч і знаєш, що собі не належиш, але щодня робиш щось корисне. Коли почав шукати роботу, то зрозумів, що не повернуся в айтішку, бо не можу комунікувати з людьми, які гонять на ТЦК, ухиляються від служби через їхнє бачення війни і суспільства зараз, — це протилежне моїм цінностям і моєму розумінню світу.

Коли на співбесідах у гуманітарних організаціях я чув, що маю бути нейтральним до сторін конфлікту, одразу закінчував цю розмову. Відчувалось, що вони просто не розуміють, з ким говорять. Тож далі була робота у Veteran Hub. Там все було чудово: любив свою команду, бо всі були дотичними до військових процесів і всі «в темі». Я займався проєктом «Військовий досвід у резюме»: армія — це величезний механізм, усі навички можна використовувати в цивільному житті.

Після завершення проєкту у Veteran Hub знайшов на Lobby X вакансію у Brave1. Хоч до повномасштабки я навчався на публічному управлінні й адмініструванні, але коли мене взяли у Brave1, я спершу не міг зрозуміти, що сталося: було трохи страшно, це ж державна робота. Але думаю, якщо ми хочемо щось змінювати, потрібно працювати у виконавчій владі. У майбутньому я хотів би працювати в міністерстві.

Найголовніше — це люди в команді, які мають спільні цінності і розуміють, заради чого ми всі маємо нині працювати. Зараз у команді більшість розуміє, що в країні війна, а ми є частиною оборонного сектору, тож потрібно робити роботу швидко і якісно.

Цінність роботи на державу я зрозумів давно: бо знав, що не хочу емігрувати, мені подобається тут, тож хочу, щоб моя країна ставала кращою. І змінювати це треба на рівні державотворення. Попри різний негативний досвід із системою, є люди, на яких все тримається. Тим, на кому все тримається, може стати будь-яка проактивна людина.

Наприклад, під час практики у Вінницькій обласній держадміністрації, я бачив, як люди з відділу роботи з ветеранами насправді думають, як допомогти ветеранам, щиро намагаються. Це рідкість і велика цінність, коли якісні кадри приходять і можуть щось змінювати, принаймні в межах своїх повноважень.

Головне цього щиро бажати. Існує лише один фронт, але боротьба всередині країни теж буде тривати і після закінчення бойових дій.

Ольга Кравченко — керівниця національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» Міністерства культури та стратегічних комунікацій України

Коли я навчалася в школі, сталася Революція гідності. Я хотіла змінювати Україну, бачила її в ЄС. Події тих років ще більше посилили відчуття, що я хочу бути корисною державі. Мені запамʼяталася банальна, але сильна фраза Джона Кеннеді: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни». Вступивши до Інституту журналістики, я швидко опановувала професію та почала працювати на телебаченні. Після кількох років у журналістиці зрозуміла, що хочу не лише описувати події, а формувати їх та бути частиною позитивних змін у державі.

Під час навчання на магістратурі в Інституті міжнародних відносин я поїхала на практику в Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина, потім подалася на стажування в МЗС. Там потрапила в середовище дуже професійних людей, які працювали у різних країнах світу. Після завершення магістратури я не мала жодних сумнівів, що хочу працювати саме в Міністерстві закордонних справ України. Я подавалася, проходила конкурси і нарешті незадовго до повномасштабного вторгнення росії проти України здійснила мрію. Працювати в міністерстві було надзвичайно цікаво і відповідально, я завжди відчувала, що роблю щось важливе.  Проте в мене була ще одна мрія — повчитися за кордоном. Я щиро вірю, що розуміння інших культур і контекстів дуже важливо для того, щоб втілювати зміни всередині країни. Коли я виграла стипендію Chevening і пройшла в Лондонську школу економіки, дуже не хотіла їхати: боялась, як я покину всіх на рік, як я звільнюся з МЗС? Але жодного разу не пошкодувала, бо цей досвід змінив мене на краще та значно розширив світогляд та мої горизонти.

За час навчання більше зрозуміла, що іноземці думають про Україну, як комунікувати зі світом. Тепер я маю друзів з різних країн. Колись я ще поїду за якимсь досвідом за кордон, але зараз я дотримала слова і повернулась додому. Нині я натхненна працювати над розвитком медіаграмотності, комунікацією України у світі, долучитися до процесу вступу до ЄС. Зараз ми маємо унікальний шанс зробити те, що не вдалося реалізувати сто років тому нашим державним діячам. Тому важливо працювати на державу: якщо ми не будемо робити свідомі відповідальні кроки, є ризик втратити державність, а це було б найбільшою трагедією нашого життя.

Валерія Левченко, бізнес-асистентка керівниці кластеру оборонних технологій Brave1

Я мала власний магазин зоотоварів, а за фахом — учителька біології, тож поєднувала роботу в позашкіллі із веденням бізнесу. Коли  працювала з дітьми, постійно організовувала конкурси, квести, спортивні та краєзнавчі змагання. Усі три роки, поки керувала відділом у закладі позашкільної освіти, намагалася не працювати для галочки, а щиро прагнула зацікавити дітей новими видами спорту.  Показати, що окрім баскетболу чи волейболу, є багато різних активностей: орієнтування, скелелазіння, туризм. Діти ходили на змагання і пробували нове. Мені подобалася робота з ними і вчителями, особливо, коли я відчувала і бачила, як діяльність мого відділу впливає на ставлення вчителів у школах. Бачила, як інші вчителі почали цікавитися, ділитися й обмінюватися ідеями та пропозиціями щодо всебічного розвитку учнів у цей непростий час.

Для мене важливо, щоб моя робота і діяльність давали користь суспільству. Тож коли  відчула, що хочу щось спробувати нове, — продала бізнес і почала шукати вакансії в держсекторі, фондах, громадських організаціях: щось, що мало б прикладну користь прямо зараз. Як побачила вакансію у Brave1 на Lobby X, — подалась через дві хвилини після її публікації. За два дні я пройшла весь процес найму зі співбесідами, який раніше тягнувся тижнями. І в цей момент я зрозуміла, що в Brave1 важливі рішення ухвалюють максимально оперативно. І це унікальна можливість працювати напряму з керівницею кластеру, не маючи великого досвіду в сфері оборони. Мій батько — військовий, тому я щаслива працювати з людьми, які прямо впливають на хід війни і наближчають перемогу.

Також хочете реалізувати таланти в роботі на державу та впливати на майбутнє освіти в країни? Маємо для вас пропозицію!

Запрошуємо долучитися до «ReFormEd» — це можливість побачити зсередини, як формується освітня політика, та знайти своє місце тут.

Ви з нами?