A-
A+
Пошук
Пошук офіційних документів
Шукайте накази Міністерства та інші законодавчі акти в галузі освіти та науки

Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського

Рік тому Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського відновив роботу на материковій частині України. Яким був цей рік для кримчан, котрі обрали українське майбутнє, з якими труднощами вони зіткнулись і що планують робити далі? Про це «ОУ» запитує в ректора ТНУ Володимира КАЗАРІНА.

– Рік тому Таврійський національний почав свій перший набір за межами Криму. Розкажіть, будь ласка, про результати цього року.

– Так, першу вступну кампанію ми провели в липні 2016 року. Хоча сам наказ про «евакуацію» вишу до Києва було підписано в листопаді

2015­го. Спочатку до столиці країни переїхала невелика ініціативна група, ми збиралися в кав’ярнях, у Кримському домі… Зарахування викладачів на роботу відбулося 1 липня 2016 року, і перші зарплати після багатомісячної перерви були виплачені у липні. Нічого, ми протрималися.

На перший курс у 2016­му набрали 236 студентів (держзамовлення, конт­рактники і заочники), але вже наприкінці вересня нас було 740, із 1 січня – 1200. Нині у ТНУ – 3200 студентів і 536 викладачів і співробітників, відновлено роботу 16 факультетів.

За цей рік відкрили філіал у Луцьку, в Кропивницькому. На базі ТНУ відновлюємо роботу кримських інститутів, наприклад, медичного й аграрного. У Національній стратегії деокупації Криму написано, що Таврійський національний – це освітній центр, який готує кадри «перезавантаження» економіки півострова. Це важливо, адже врешті­решт окупанти будуть змушені піти і Крим потребуватиме українських фахівців.

– Кримська молодь зацікавлена в українській освіті?

– Безперечно, так. Я спілкуюся з кримчанами і знаю, що молодь обирає майбутнє в Україні. Саме покоління, яке виросло за період незалежності, стояло на захисті українського статусу півострова, вони організовували акції протесту, пікети. Багатьох за­арештовували. Один з них – наш студент­географ Олександр Кольченко. Ми поновили його в числі студентів Таврійського університету, які навчаються на материковій частині країни, оформляємо стипендію (передаватимемо її через матір Олександра). Знаємо, що він дуже хоче продовжити навчання у ТНУ, тому ставимо питання перед російською владою про надання йому можливості навчатися дистанційно. У Росії, до речі, діє закон (ухвалений ще за президентства Бориса Єльцина), що людина в ув’язненні має право навчатися заочно (дистанційно). Готові подарувати колонії, де його утримують, комп’ютер. З умовою, що наш студент матиме до нього доступ, отримуватиме завдання, виконуватиме контрольні роботи. У випадку відмови звернемося до міжнародного суду.

– Чого очікуєте від цьогорічної вступної кампанії?

– У цьому році прогнозуємо різке збільшення студентів із Криму. По­перше, вони побачили, що університет успішно працює. По­друге, у Криму вже потрібно складати єдиний державний іспит (раніше був пільговий період). А Україна, навпаки, надає можливість дітям з окупованих територій вступати без ЗНО. І це правильно, адже у школах на окупованій території не викладають предмети українознавчого циклу. Лише 146 дітей у Криму вивчають українську мову в школі! Освіта українською у Криму знищена.

Також «спрацював» ще один надважливий фактор – із 11 червня починає діяти безвізовий режим з Європою. На молодь це справило величезне враження. Вони зрозуміли, що для них відкриваються 52 країни світу, – отримуй біометричний паспорт і їдь.

Тобто Європа показує: ми чекаємо українських студентів. Кажу їм: їдьте, знайомтеся з кращими європейськими практиками і застосовуйте їх у нашій країні.

– Як облаштували приміщення для роботи?

– Із приміщеннями допомогли і київська влада, і МОН. Рішенням уряду нам передано кілька будівель, зокрема, наш основний корпус на Івана Кудрі, 33. Є велика будівля на вулиці Кирилівській (колишня Фрунзе). Їі побудувала більш як 100 років тому родина Грушевських для навчання дітей із малозабезпечених родин. Нині жартуємо, що через 100 років туди прийшли інші малозабезпечені діти – кримські.

Також маємо корпуси на Рибальському острові, на Дарницькій площі (колишній Інститут хімії) та гуртожитки в різних кінцях Києва.

До речі, до нас частенько приходять забудовники із пропозиціями віддати їм частину території (натомість обіцяють декілька квартир у нових будинках). Відповідаю: ні! У нас, наприклад, є факультет фізкультури й олімпійських видів спорту, плануємо облаштовувати найсучасніші спортивні об’єкти (для плавання, легкої атлетики тощо). Тому територія нам знадобиться.

– Почати роботу на новому місці, залишивши у Криму матеріальну базу, дуже складно. Але під час нашої розмови рік тому ви говорили, що університет – це насамперед люди, і саме від них залежить, чи почне виш нове життя з нуля. Що вдалося взяти з минулих напрацювань навчального закладу, а що – справді – почати з нуля?

– Найпростіше було з гуманітарними факультетами, які не вимагають спеціального технічного забезпечення. Останні, на базі інститутів НАН, відновлюють роботу факультети математики, фізики, хімії і біології. До речі, науковці академії викладатимуть нашим студентам.

Гостро стоїть проблема з базою для фізкультури і спорту. Вирішуємо питання за допомогою федерацій. Наприклад, Футбольній федерації під час міжнародних змагань бувають потрібні поля для додаткових тренувань. І ми готові надати наші футбольні поля в обмін на можливість тренуватися на спортивній базі федерації.

Також хочемо, щоб олімпійська чемпіонка Яна Клочкова відкрила у нас авторську спортивну школу. Разом із партнерами будуватимемо для цього сучасний плавальний басейн. Чемпіонці з художньої гімнастики – уродженці Сімферополя Анні Різатдіновій хочемо допомогти відкрити у нас спортивну школу. Плануємо і співпрацю із сімферопольцем – всесвітньовідомим боксером Олександром Усиком.

– Рік тому ви зазначили, що дуже сподіваєтеся на підтримку міжнародних партнерів. Вони виправдовують ваші надії?

– Так! Більше того, міжнародне співробітництво і кооперація сьогодні – обов’язкова умова освітнього процесу. Ми співпрацюємо з університетами Греції, Америки, Німеччини, Туреччини. Нині підписуємо угоди щодо дуальної освіти з вишами Прибалтики та Сполучених Штатів Америки.

У ТНУ має запрацювати і представництво Відкритого університету Швейцарії. Цей університет планує заснувати у нас філіал зі спеціальностей готельного і ресторанного бізнесу.

Також нас прийняли до Асоціації університетів Великого Шовкового шляху (Китай). Асоціація має великі можливості для втілення науково­дослідних проектів (більш як два мільярди доларів). Нині ми є основним університетом асоціації в Україні, координуватимемо роботу з іншими вишами. Думаю, із серпня почнеться фінансування перших програм в Україні.

– Жити в Києві дуже недешево. Чи вистачає грошей вашим студентам і викладачам, у яких не завжди є підтримка з окупованого півострова чи Донбасу?

– Це справді велика проблема. Ми вдячні урядовцям, які допомогли нам вирішити питання гуртожитків. Усі, хто не має можливості знімати окрему квартиру чи кімнату, отримують місце в гуртожитку. На жаль, плата за гуртожиток також є немалою. Тому ми вимагали, щоб почав працювати Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який було ухвалено більш як два роки тому. Стаття 7 цього закону декларує, що діти з окупованих територій можуть продовжувати навчання на території, яку контролює Україна, з наданням безкоштовного місця в гуртожитку. Значення цього закону – величезне, він означає, що Батьківщина приймає дитину з окупованої території і допомагає їй отримати освіту. На жаль, кожного разу виділення коштів на оплату проживання у гуртожитках блокував Мінфін…

Але нині є хороша новина: пункт 7 має набрати чинності з 1 вересня.

Також намагаємося створювати робочі місця в університеті, даємо можливість працювати на півставки, реалізувати стартапи тощо.

Непросто і нашим викладачам. Вони залишили в Криму все і нині, сподіваюся, нарешті вдасться поселити їх у готелі для викладачів. Переїхали, до речі, найбільш сміливі і креативні.

Ми не ходимо урядовими кабінетами і не просимо грошей. Кажемо: дозвольте ту чи іншу роботу виконати самим. Ми самі все зробимо, заробимо гроші, отримаємо гранти. Вдячні, що нам ідуть назустріч.

Але заважають бюрократичні перепони. Я переконаний, що від багатьох застарілих норм у вищій освіті час відмовлятися. Наприклад, занадто довго триває процедура переліцензування. Впевнений: українська законодавча база з ліцензування має бути переглянута. Вона повинна бути простою і прозорою.

 

– Одна з ініціатив ТНУ – допомогти відродитися Донецькій державній музичній академії імені Сергія Прокоф’єва та Луганській державній академії культури і мистецтв. Розкажіть, будь ласка, як плануєте це здійснити?

– Так, ми плануємо створити потужний науковий освітньо­культурний центр. Ці заклади, на жаль, не отримали власних приміщень і не відновили роботу. Але ж майже половина викладачів цих навчальних закладів переїхала до Києва! Це виші з історією, з авторськими школами. Україна не повинна їх втратити. Тому й пропонуємо відновити їхню роботу в наших будівлях. Готові допомогти зі вступною кампанією, розгорнути роботу щодо популяризації цих ВНЗ на наших сайтах і в соціальних мережах. Упевнений, що вони швидко «стануть на ноги».

Нині підготовлено проект розпоряджень Кабінету Міністрів про передачу цих академій з відання Міністерства культури в МОН. Мінкульт уже дав добро щодо Донецької академії, але, на жаль, поки що немає рішення стосовно Луганського вишу.

– Чи вдається забезпечити відповідний рівень якості освіти? Чи не закриваєте очі на якість навчання?

– Ні, вимоги до якості не знижуємо. Якщо студент не навчається, «для кількості» його не тримаємо. Але, трапляється, мені приносять на підпис наказ про відрахування студента за невиконання умов контракту. І тоді дивлюсь: якщо студент не має грошей, але хоче навчатися, то доручаю зробити реструктуризацію боргу, допомогти з роботою. Відсутність коштів не повинна бути перешкодою для навчання!

 

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА, «Освіта України», №23 від 12 червня 2017 року.