A-
A+
Пошук
Пошук офіційних документів
Шукайте накази Міністерства та інші законодавчі акти в галузі освіти та науки

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Василь Кравцець: кожного дня робимо хоча б маленький крок уперед

Історія переїзду Донбаської національної академії будівництва і архітектури з Макіївки до Краматорська – одна з найдраматичніших у долі переміщених вишів. На початку вересня 2014 року над академією було піднято прапор так званої ДНР, навчальним закладом розгулювали озброєні сепаратисти. За будь-яке необережне слово можна було потрапити до в’язниці. У цих умовах ініціативна група проукраїнських викладачів почала підготовку до переїзду ВНЗ на територію, підконтрольну Україні.

Про «нове народження» вишу, найскладніші дні на новому місці і, звичайно, результати майже трирічної роботи «Освіті України» розповідає ректор ДонНАБА Василь КРАВЕЦЬ.

– Василю Анатолійовичу, наказ міністра освіти і науки про переїзд академії до Краматорська підписано 1 грудня 2014 року. А що було до цього? В який момент Ви вирішили, що треба їхати?

– Улітку 2014 року ми чекали, що українські війська ось­ось звільнять Донбас. Кожен день починали з новин, з радістю дізнавалися: звільнено ще одне місто чи село. Але наприкінці серпня, коли російські війська напряму вторглися в Україну, стало зрозуміло, що на окупованій території залишатися не можна.

На жаль, ректор академії Євген Горохов зайняв чітку сепаратистську позицію. У ВНЗ працювала «служба безпеки» так званої ДНР – «молодої республіки»: викликали на допит викладачів і студентів, з’ясовували, хто висловлює проукраїнські погляди. У цих умовах ініціативна група викладачів створила справжню підпільну організацію. Її лідером став Ігор Точонов (нині перший проректор академії). Восени він таємно поїхав до Києва, на зустріч із міністром освіти і науки… Міністр нас підтримав, ми підготували звернення ініціативної групи, необхідні документи і 1 грудня 2014 року було підписано наказ про евакуацію вишу в Краматорськ.

– З чого почали роботу на новому місці?

– Першими поїхали я й Ігор Точонов. З усього майна мали лише валізки і ноутбуки. «Штаб» ініціативної групи розмістився в одному з корпусів Донбаської державної машинобудівної академії. А жили в гуртожитку, в дуже спартанських умовах (там і нині мешкають чимало наших викладачів). 

Передусім ми створили сайт і почали агітаційну роботу. Пояснювали студентам і викладачам, чому потрібно переїжджати і продовжувати роботу чи навчання на території, яку контролює Україна, радили, як краще це зробити. З величезного колективу (а в Дон­НАБА працювало близько 700 викладачів) спочатку приїхали 30. Дехто з них – літнього віку. Сказали: ми просто не можемо залишитися на окупованій території! Усі викладачі, які покинули Макіївку, – сміливі й відважні люди.

Із 5000 студентів спочатку переїхали лише 150. Але поступово кількість людей, які прибували до Краматорська, збільшувалася. Нині, два з половиною роки потому, я можу сказати: академія відродилася «з нуля». ­Більше того, маємо вагомі успіхи, якими можна пишатися.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про ці успіхи. Як вдалося їх досягти? 

– Навчальний процес ми починали в орендованих кімнатах Донбаської державної машинобудівної академії. Спочатку їх було 15, потім 17… Розгортали роботу буквально пліч­о­пліч. 

Окрім навчання, не припиняли й агітаційну роботу. І на 1 вересня 2015 року в нас було уже близько трьохсот студентів і сімдесят викладачів. ДонНАБА отримала на баланс один із корпусів машинобудівної академії, який 25 років стояв пусткою, з вибитими вікнами, без опалення. Чеське агентство розвитку виділило кошти на реконструкцію цього корпусу, і ми його відремонтували. До речі, під час підписання договору з чехами запропонували, що відбудовувати приміщення будуть наші студенти. Це для них були і практика, і заробіток. У результаті ми ще й підготували хороших інженерів, практиків­будівельників. Реставрація усього(!) корпусу коштувала 3,5 мільйона гривень. Нині ця сучасна будівля – окраса Краматорська.

– Як компенсуєте відсутність матеріальної бази? 

– Тривалий час у нас не було власної матеріальної бази. Устаткування, бухгалтерія – усе лишилося в Макіївці… Усі викладачі користувалися тільки власними ноутбуками – приносили на роботу, працювали, потім забирали додому і знову працювали. Студентів спочатку було небагато, тому й викладацьких ставок бракувало. Але навіть якщо у групі три студенти, до них усе одно треба прийти, прочитати лекцію. Ситуація була дуже складна: обсяг роботи величезний, а зарплати – крихітні…

Власне, і сьогодні нам нелегко. Але все ж із тими першими місяцями не порівняти. У нас достатня кількість студентів, достатня матеріальна база. До речі, щойно отримали фінансування від німців і плануємо купити нові комп’ютери й інше устаткування. Поступово обживаємось. Оглядаючись назад, на ці два з половиною роки, не віриться, що ми через це пройшли…

– Що ще зробили «з нуля»? Чим пишається академія?

– Кажуть: не було б щастя, та нещастя допомогло. Те, що ми переїхали голі­босі на нове місце, посприяло налагодженню навчального процесу по­новому.

Ми заново розробили навчальні плани і програми, налагодили дистанційну форму навчання. Уклали договори з університетами Португалії, Іспанії, Франції про дуальну освіту та студентський обмін. Наші студенти їдуть до Європи на стажування й отримують там дипломи європейського зразка. Потім повертаються й отримують українські дипломи. 

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про дуальну освіту. Які компанії беруть наших студентів на стажування? 

– Дуальна освіта передбачає, що студенти вивчають теоретичний курс у вищому навчальному закладі, й одночасно частина занять проходить на виробництві. Відомі компанії Volvo, Knauf та інші беруть наших студентів на оплачуване стажування і роботу й, у результаті, молодь отримує і практичні навич­ки, і зарплату. Це величезний стимул для молодих фахівців: вони бачать, що можуть стажуватися (а потім і працювати!) у кращих компаніях світу. 

Кожного дня робимо хоча б маленький крок уперед, намагаємося досягти чогось нового. Хоча і труднощі нікуди не поділися. Наприклад, довелося провести «чистку» серед студентів. Відрахували півтори тисячі осіб: і тих, хто не хотів навчатися, і тих, хто лишився у так званій ДНР.

– Якість навчання в евакуйованому виші не нижча за ту, що була? 

– Аж ніяк не нижча. Наша принципова позиція: якісне навчання – понад усе. Сесії проходять досить жорстко, вимоги – високі. Але навчатися у нас дуже цікаво і перспективно.

– Що ще нового в навчальному процесі з’явилося в академії? 

– Ми запровадили елементи дистанційної освіти. Багато наших студентів – з окупованої території, без матеріальної підтримки від родин. Тому вони і навчаються, і працюють. 

Ми склали опорний графік: визначили, коли потрібно бути у виші обов’язково. Наприклад, на практичних заняттях, лабораторних і контрольних роботах, заліках, іспитах. Студент приїжджає до Краматорська, живе тут певний час. Потім спілкування відбувається за допомогою електронної адреси чи скайпу.

До речі, в Донецькій і Луганській областях нині величезний дефіцит кваліфікованих будівельників. І представники будівельних компаній у пошуках кадрів часто приходять у нашу академію. Пропонують дуже непогану зарплату (це, до речі, ще один аргумент іти навчатися до нас). На лекціях четвертого курсу, наприклад, часто можна побачити напівпорожні аудиторії. Але наші студенти працюють за спеціальністю, тому ми не караємо за пропуски лекційних занять. 

– Ви виступили з ініціативою спів­праці з професійним будівельним училищем, яке після децентралізації не має ресурсів для існування. Що це за ініціатива? 

– У нас виникла ідея створити вертикально­інтегровану систему наскрізної будівельної освіти – від кваліфікованих робітників до інженерів і науковців. Для цього у нас уже є майже все: і виш, і Дружківський житлово­комунальний коледж (нещодавно він став нашим структурним підрозділом). Не вистачає лише професійно­технічного училища. 

За нашим задумом, випускники шкіл, які мають бажання здобути робітничі спеціальності, вступатимуть до ПТУ. І навчання у ньому має бути на дуже високому рівні. Адже сучасний робітник – це майже інженер, він повинен уміти працювати із сучасними матеріалами, на сучасній техніці. Найкращі випускники училища вступатимуть до академії. 

Ми вже домовилися з фірмою Knauf, що вони нам допоможуть – і з матеріальною базою, і зі стажуванням. Залишилося лише «приєднати» училище. На жаль, поки що остаточного рішення щодо цього немає. Але я сподіваюся, що все вдасться. 

Дивлячись на людей, які завзято працюють на благо академії і вдень, і навіть уночі, переконуюся: на заклад чекає велике майбутнє. 


Спілкувалася Світлана ГАЛАТА, «Освіта України», № 22 від 5 червня 2017 року.