Усі учасники WorldSkills Ukraine – «досягатори». Так називають людей, які не бояться ставити перед собою складні цілі, наполегливо працюють, удосконалюють навички і стають успішними профі.
Один із таких «досягаторів» – Владислав Жук. Коли він дізнався, що братиме участь у WSU, поставив за мету – перемогу. Багатоденна практика і кмітливість дали результат. Хлопець виборов перше місце у компетенції «Токарні роботи» під час відбору у Чернігівській області.
Влад мав багато професійних планів, але через війну їх довелося переписати. Рідний край хлопця дуже постраждав, проте юнак вірить у його повноцінне відновлення і вже складає план розквіту токарного бізнесу у Чернігові.
Більше деталей дізнавайся з нашого інтерв'ю.
Розкажи, як і чому обрав професію токаря
Я вступив до училища після 9-го класу. За роки навчання здобув інтегровану професію «Токар. Верстатник широкого профілю. Фрезерувальник».
У школі брав участь в обласних олімпіадах з трудового навчання, де завдання стосувалися обробки деревини. Оскільки батько столяр, робота з деревом не була для мене чимось новим. Мені подобається така робота.
У старших класах подумав, оскільки вже вмію обробляти деревину, було б добре навчитися обробляти ще й метал. Так і обрав фах токаря.
Батьки схвалили твій вибір?
Так. Батьки сказали, що маю самостійно обрати шлях і вирішити, яка професія буде для мене найкращою. Дали повний карт-бланш 😊
Чернігівське вище професійне училище – єдиний заклад у місті з потрібним для мене профілем. Тому вибір місця навчання стався сам собою.
Справдилися очікування? Від вибору професії, закладу
Вибір професії – чудовий. Дуже потрібний напрям. Мені подобається, що моя професія не лише про заробіток грошей, а й про можливість творчого розвитку. З металу можна точити дуже багато красивих речей, зокрема для декору. Згадую, як мій майстер створив фігурку «кубик у кубику». Вона складалася з кількох кубиків, де всередині більшого поміщався менший і так до крихітної фігурки. Це річ була надзвичайно гарною і філігранно виконаною.
На одній із практик ми робили на замовлення – мангал, який подібний до поросятка. Усі елементи довкола нього виконувалися вручну. Це була дуже творча робота.
На жаль, не вистачає спеціалістів цієї справи не тільки в Україні, а й за кордоном.
Наше училище співпрацювало з Німеччиною у сфері професійного навчання. Викладачі їздили туди для обміну досвідом, а німецькі фахівці приїздили до нас. У той період зрозумів, що попри всі інвестиції та добробут, за кордоном є величезна проблема з робітничими кадрами. Звісно, обладнання у них новіше і якісніше, але є реальний брак працівників. Іноземці готові брати дорослих людей без освіти і досвіду роботи, перенавчати їх власним коштом, а потім ще й усіляко підтримувати, аби ті працювали.
Зараз я перебуваю в Німеччині. Коли шукав роботу, спілкувався з місцевими підприємцями. Вони також підтверджували постійну потребу у кваліфікованих робітниках.
Коли закінчив навчання?
Цього літа. Ще рік тому я планував вступати до Чернігівського політеху на програміста верстатів. Хотів навчитися працювати з верстатами з числовим програмним управлінням.
Мені це дало б вищу кваліфікацію, а в перспективі – престижну роботу. Більшість сучасних підприємств вже використовують автоматизовані машини, а не ручні станки.
Війна порушила мій задум.
Розкажи про практику
Практику проходив щороку.
Спершу потрапив на підприємство, що розташоване недалеко від мого дому. Я був першокурсником, особливих умінь ще не мав, тому пішов найпростішим шляхом. Уже наступного року впевненості було більше. Захотілося перейняти реальний досвід – подивитися, як моя професія реалізується в дії. У маленького підприємства обмежений функціонал, а мені хотілося перейняти якомога більше. Так я потрапив на завод з обробки тканини. Працював у цеху, де виготовляли бліндажі для військових. Ми виконували державне замовлення.
Третя практика була на заводі, що спеціалізується на виготовленні обладнання для олійної промисловості. Це устаткування використовують не тільки українські виробники, його експортують за кордон.
Які враження залишила практика?
Через брак працівників на кожній практиці мені пропонували залишитися працювати. Це були хороші умови, комфортне робоче місце, зручні роздягальні, утеплені цехи, нове обладнання.
Я не захотів кидати училище, а поєднувати навчання і повноцінний робочий день – складно. В мене була думка повернутися на завод, якщо буде перерва між випуском з училища і вступом до політеху. Але це довоєнні плани, зараз вони вже не мають сенсу.
Як війна вплинула на твоє життя?
Ще на початку березня під час чергового обстрілу Чернігова стався приліт у приватний сектор, де був наш будинок. Мій дім постраждав. Оскільки жити нам стало ніде, вирішили виїжджати з міста. На той момент мені було 17 років, тому я з мамою і сестрою поїхав у місто Дрезден (Німеччина). Батько з перших днів повномасштабної війни пішов у тероборону. Досі захищає північний напрямок.
На цей момент я не знаю, чи вдасться здобути освіту в Німеччині. Тут є свої нюанси, зокрема мова. Треба знати німецьку на дуже високому рівні, щоб розуміти матеріал від викладача, для якого німецька є рідною.
Які враження від життя в Німеччині?
Якщо порівнювати з Україною, зарплати тут вищі, але, як на мене, підхід до освіти гірший. Маю тут знайомих, яким на момент виїзду з України було 16 років, і вони закінчують місцеву школу, щоб отримати атестат про загальну середню освіту. Так-от знайомі кажуть, що українські вчителі ліпше пояснюють матеріал, більше налаштовані донести інформацію.
Сестра вчиться дистанційно у Чернігівському педагогічному на вчителя молодших класів. Мама ситуативно підробляє. Усі разом ми відвідуємо мовні курси, бо без мови адаптуватися нереально.
Загалом німці гостинно нас зустріли і добре ставляться впродовж усього часу. Велика подяка їм за підтримку в цей складний час. Думаю, ми пам’ятатимемо про цю підтримку ще дуже довго.
Чи хочеш повернутися додому, в Україну?
Так, я планую повернутися. Водночас, якщо вже так склалося життя, хочу одержати максимум користі з цієї ситуації. Хочу вивчити німецьку, можливо, здобути тут освіту, яка стосується мого фаху. Хотілося б знайти партнерів і привести інвесторів в Україну. Після перемоги на нас чекає багатолітня відбудова. Тут не обійтися без людей із робітничими професіями.
Ще думав про власне підприємство з металообробки, де було б нове обладнання з Німеччини, комфортні умови. Хотів би створювати нові робочі місця у Чернігові.
Про WorldSkills Ukraine
На першому курсі я став старостою групи. Старанно вчився, мав непогані оцінки. Мій майстер виробничого навчання сказав, що я перший претендент на конкурс. Тоді не знав про WorldSkills Ukraine, але подумав, що для всього свій час.
Уже на третьому курсі інший майстер розповів про WSU, його етапи і підготовку.
Як усе пройшло?
Спочатку нас відбирали на рівні закладу – тут в мене було 3 суперники. Уже на обласному конкурсі було 5 учасників.
На конкурсі мав виточити штуцер – деталь, у якій треба обробити конус і різьбу, зробити лінійні заміри.
Враховуючи навіть мій невеликий досвід, я не вважаю це завдання надскладним. Треба «набивати руку», більше працювати за станком. Тут є пряма залежність між відпрацьованими навичками і якістю, швидкістю роботи.
Ти задоволений результатом?
Коли в закладі визначили, що я буду змагатися на обласному рівні, поставив перед собою мету – перемогти. Після оголошення мене переможцем був гордий, що зміг досягти бажаного.
Я хотів поїхати на всеукраїнський конкурс. Це був би рівень!
Що подарували організатори?
Як подарунок отримав штангенциркуль – головний вимірювальний інструмент під час токарної обробки.
Це хороший подарунок, було приємно.
Мені до вподоби такий підхід: професійний конкурс – професійні подарунки.
Який приз більше б мотивував боротися в конкурсі?
Для мене було б більшою мотивацією у разі перемоги познайомитися з директорами великих українських підприємств. Дізнатися, як вони починали професійний шлях, з якими труднощами зіштовхнулися і, взагалі, як улаштований менеджмент «великих промислових машин».
У звичайному житті перетнутися з такими людьми мені майже неможливо.
Ще хотів би побувати на великому заводі, аби подивитися, як виготовляють габаритне обладнання, зокрема з металу.
Як думаєш WSU щось тобі дав?
Так. Як і всі конкурси, де я брав участь, він показав, що можна розвиватися. Перемога – це класно і круто, але конкурентів також багато. Треба розвиватися, щоб не пасти задніх.
Про що мрієш?
Я мрію набути досвіду, можливо, знайти інвесторів у Німеччині і, коли буде можливість, повернутися в Чернігів. Спробувати там розвивати власний бізнес, створювати робочі місця.
Війна змінила пріоритети і мрії. Оскільки тепер у мене немає дому, хочу побудувати новий будинок для своєї родини.