Бути токарем – значить пізнати дзен самоконтролю. Багатогодинна робота за верстатом, виточка деталей із точністю до міліметра, розуміння тонкощів роботи з матеріалами різної міцності. Усе це вимагає від токарів уважності, терпіння, а ще творчого підходу до виконання завдань.
Максим Гриньов посів друге місце у компетенції «Токарні роботи» під час відбору WorldSkills Ukraine у Донецькій області. Хлопець міркує, що в його професії без креативу і живого інтересу до справи – ніяк. Чому? Дізнавайся із інтерв'ю.
Чому вирішив стати токарем?
Мій батько працює інженером. Думаю, хист до роботи з металом і технікою маю від нього. Ще у школі зрозумів, що хочу здобути робітничу професію, працювати руками. Не хотів гаяти час і вирішив вступати у профтех після 9 класу. Розглядав різні професії: зварника, автослюсаря, токаря. Остання найбільше відповідала моїм інтересам.
Батьки мене підтримали. Сказали, що здобути прикладну професію – гарна ідея.
Тільки два заклади у Краматорську готують токарів, тож обирати довго не довелося. Вступив у Краматорський центр професійно-технічної освіти на верстатника широкого профілю.
Сподобалося студентське життя?
Це цікавий період життя. Думав про те, що було б пізнавально прожити досвід однокласників, піти в 10-11 класи.
У підсумку не шкодую, що вступив до училища. Виробнича практика, нові люди, нові знайомства – усе це закрутилося зовсім не як у школі. Викладачі в училищі були хорошими і цікавими людьми.
Дохід під час практики був перевагою?
З одного боку так, це перевага. Поки однолітки вчилися, я вже мав власні гроші, професійну підготовку і певну незалежність. З іншого боку, як на мене, шкільне навчання більше орієнтоване на вступ до вишу. Коли є чіткий намір здобути вищу освіту, школа дає сильнішу академічну підготовку. Скласти ЗНО після школи набагато легше. Профтех, усе ж таки, орієнтований на спецпредмети.
Де проходив практику?
Один рік на базі училища. Опановували різні верстати, виконували невеликі замовлення.
Також проходив практику на Новокраматорському машинобудівному заводі. Нас ставили у цехи, закріплювали за кожним студентом наставника. Ми спостерігали за роботою досвідчених майстрів, переймали навички. Під час практики отримували невеликі завдання, працювали із кресленнями.
На машинобудівному заводі пропонували залишитися на стажування і паралельно вчитися в училищі. Це була дуже вигідна пропозиція, яка дозволяла отримувати стипендію від заводу (окремо від студентської), мати більше практики. Я погодився, але через війну приступити до стажування так і не вдалося.
Зараз продовжуєш навчання?
Так. Нещодавно вступив до Краматорського вищого професійного училища за спеціальністю «Галузеве машинобудування» (технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях). За півтора роки отримаю диплом фахового молодшого бакалавра.
Я ще не зовсім освоївся у новому закладі, та й дистанційне навчання цьому не сприяє. Думаю, знадобиться більше часу. Треба звикнути до нових викладачів, більше роззнайомитися з одногрупниками.
Вважаєш професію токаря перспективною?
Я думаю, що це не дуже популярна, але цікава і навіть креативна професія. Для оцінювання перспективності треба мати повну картину.
Війна змусила переосмислити багато речей. Ніхто не знає, коли війна закінчиться і в якому стані буде Україна. Проте достеменно зрозуміло, що будуть потрібні робітники для відбудови. Думаю, токарі будуть серед найзатребуваніших фахівців.
Як дізнався про WorldSkills Ukraine?
Про конкурс розповів майстер виробничого навчання. Це була гарна можливість підвищити професійний рівень, познайомитися з новими людьми, дістати нові враження. Не роздумуючи погодився на участь.
Одразу надіслали відео про деталь, яку будемо виготовляти, а також на якому обладнанні працюватимемо.
Завдання було складним?
Ні, не вважаю так. У мене було 5-6 суперників. Не так багато, як на інших компетенціях.
Я припустився банальних помилок, перехвилювався. У певних моментах не дотримався техніки безпеки. До того ж завжди працював за певною моделлю верстатів, а на конкурсі був зовсім інший. Оскільки я не мав досвіду роботи за ним, також припускався помилок. У результаті – посів друге місце в Донецькій області.
Конкурс щось тобі дав?
Так, звісно. По-перше, я провів роботу над помилками. Як в частині техніки безпеки, так і щодо виточки деталей.
По-друге, було цікаво попрацювати за іншим обладнанням і матеріалом, набути цей досвід.
WSU на Донеччині – досить яскрава подія. Певним чином змагання дозволили відпочити, наповнили новими враженнями.
За друге місце отримав сертифікат про участь у конкурсі, сертифікат для закупів в «Епіцентрі». Спонсор конкурсу – компанія «Метінвест» – подарував пакунок із брендованою продукцією: ручка, блокнот, світшот.
Задоволений подарунком?
Звісно. Увага завжди приємна. Навіть якби це були дрібниці, був би вдячний.
Приз не був головним мотиватором для мене. Хотів перевірити себе, свої сили, побувати на такому заході як учасник.
Маєш професійні плани?
Я не схильний складати далекоглядні плани. Звик вирішувати завдання з огляду на ситуацію, тим паче за теперішніх обставин. Не знаю, що буде сьогодні ввечері або завтра зранку. Планування зараз марна справа.
Не відкидаю, як тільки з'явиться можливість, піду працювати на завод або інше підприємство. Також думаю про власну справу.
Виготовлення деталей за індивідуальним замовленням дозволяє гарно заробляти. Знаю токарів, які виготовляють і продають автомобільні проставки. Ці деталі досить дорого коштують, на них є попит.
Одиничне виробництво завжди коштовніше, ніж масове. Звісно, доведеться закупити якісний верстат, інше обладнання. Економити на техніці не бачу сенсу, оскільки це впливатиме на результат роботи.
Про що зараз мрієш?
Уже більше пів року, як я виїхав з Краматорська. Мрію повернутися додому.