Анна Панасенко нещодавно отримала диплом кравчині, але вже встигла довести, що є фахівчинею в модних справах. Вона виборола перше місце за компетенцією «Технології моди» WorldSkills Ukraine в Сумській області і тепер хоче відкрити власну справу. Щоправда, зізнається, що треба набратися досвіду перш ніж йти у підприємництво.
Про участь Ані в конкурсі, її погляд на вибір професії – читай в інтерв'ю.
Ти нещодавно завершила навчання. Вже працюєш?
Так, я працюю на невеликому швейному підприємстві в Сумах. Виготовляємо широкий асортимент виробів: спортивний одяг, білизну, купальники, одяг для іграшок і ляльок.
Але я себе вважаю ще початківцем. Рік тому випустилася із Сумського центру професійно-технічної освіти дизайну та сфери послуг. Маю професію кравця-закрійника.
А взагалі чому вирішила стати швачкою?
Мої батьки завжди говорили, що потрібна вища освіта. Але в 11 класі я зрозуміла, що зовсім не знаю, ким хочу бути, чим займатися, куди вступати. Тобто повна дезорієнтованість.
Думала вступити на еколога, мені було це цікаво. Але ЗНО з математики я не склала і стало зрозуміло, що ті університети і напрями, які розглядала, стали недоступні. А там, де я можу претендувати на бюджет, вчитися не хочу і працювати за спеціальністю точно не буду.
Я згадала, що з дитинства любила шити: відбирала на горищі старі речі, робила викрійки та перешивала. Подумала, чому б не пов'язати своє життя зі справою, яка подобається з дитинства. Так і вступила на кравчиню.
Як батьки зреагували?
Спокійно. З розумінням поставилися до мого рішення. Моя мама теж за освітою швачка, щоправда, за професією не працювала.
Здобуття вищої освіти не було їхньою умовою, скоріше побажанням.
Навчання виправдало очікування?
Я працюю більше року і мені подобається те, чим займаюся. Трапляються складнощі, але вдається їх долати. В училищі були хороші викладачі, багато чому навчили. Практика мені завжди подобалася більше, ніж теорія. Спершу проходила її в училищі, де відшивали замовлення. А вже на останньому курсі пішла практикувати на підприємство, тут зараз працюю. Сподобався колектив – і я захотіла залишитися.
Що саме сподобалося?
Передусім ставлення директорки, вона чудовий керівник і прекрасна людина. Також у нас чудовий колектив і, звичайно, вироби, над якими працюю.
Як відбувається робота зараз?
Нам дають тканину, з якої кожна швачка відшиває виріб від початку до кінця. У нас не потокове виробництво.
До війни було багато замовлень із-за кордону, для експорту. Нині через порушену логістику замовникам довше і дорожче закуповувати у нас вироби, тому деякі пішли до інших виробників. Звісно, це вдарило й по зарплаті. Зараз вже більш-менше повертаємось до звичного темпу.
Що найбільше подобається шити?
Те, що шиється просто, а коштує дорого :)
Якщо без жартів, то подобається шити рашгарди. Це кофти для занять спортом. Я їх дуже багато відшила. Можу зробити до 60 за день.
Друзі просять щось пошити?
Так, регулярно. Але я за таке не беруся, поки у мене нема своєї машинки. І якщо чесно, не дуже хочу її купувати, бо на роботі маю вдосталь шиття. Вдома хочеться відпочивати і відволікатися, не сідати працювати в другу зміну.
У вільний час люблю гуляти. Можу сісти за малювання або подивитися серіал.
Які кар'єрні плани?
Хочу набити руку, а потім піти кроїти чи робити лекала. Зараз набуваю досвіду, який колись знадобиться. Я це чітко розумію. Ще я мрію про власну справу.
Як дізналася про WorldSkills Ukraine?
Моя колишня викладачка прийшла на роботу, розповіла про конкурс і запропонувала взяти участь. Я тоді вже 4 місяці працювала на підприємстві.
Спочатку не мала особливого ентузіазму. Але в процесі підготовки та участі з'явився азарт.
Готувалася з тією ж викладачкою. Дуже «прокачала» з нею теорію. Не можу сказати, що це була суперсумлінна підготовка, але й сказати, що не готувалася, теж не можна. Думаю, велику роль зіграло те, що я маю вдосталь практики, певний досвід.
Як все відбувалося?
Ми шили жіночу сукню.
Я ніколи не перемагала у конкурсах, не здобувала першого місця. Тому WorldSkills Ukraine був своєрідним початком. Захотілося спробувати виграти національний етап. Перевірити себе.
Що тобі дала участь у конкурсі?
Додала впевненості у собі і в тому, що роблю. Переконалася, що мої дії правильні і я недаремно вступила в училище, недаремно працюю.
Ти мрієш про власну справу. Яку саме?
Міркувала про створення власного одягу, дизайнерство. Але відчуваю, що це не моє. Там треба багато фантазії. Думала й про ательє, які спеціалізуються на ремонті одягу.
Найбільше подобається модель мініпідприємства, щоб обробляти великі партії.
У випадку, коли виконуєш велике замовлення, не треба щось вигадувати чи додумувати. Ще одна перевага – стабільний дохід. Наприклад, робота ательє дуже залежить від плину клієнтів, виходить не стабільний прибуток.
Чи плануєш далі вчитися?
Я хотіла вступити у київський університет на дизайнера. Навіть заклад обрала, але війна змінила плани.
Мені не потрібен диплом як такий, я хочу більше знань. До того ж, коли матеріал пояснює більш досвідчена і фахова людина, це значно спрощує і пришвидшує доступ до знань. Я сама можу методом спроб і помилок щось пізнавати, але це буде довга історія.
Думка продовжувати навчання була і залишається.
Про що мрієш?
Про переїзд в Канаду, в мене там подруга є. Подобається ця країна.
Ще мрію подорожувати. Хочу побачити Нідерланди, Францію, Польщу, Німеччину.
До речі, на WSU я виграла як приз гроші. Але якби був вибір, хотіла б отримати якусь поїздку Україною. Це цікава тема. Я багато де не була, тому раділа б можливості поїхати в іншу частину країни.
Зараз завершується вступна кампанія. Часто абітурієнти не знають, ким хочуть бути. Як думаєш, що робити у такій ситуації?
Я спиратимусь на власний досвід, тому пораджу згадувати свої уподобання, хобі. Зіставляти їх із реальними професіями.
Інакше я б радила нікуди не вступати, а взяти якийсь тайм-аут, щоб розібратися в собі. Якщо людина не знайшла себе, краще почекати, спробувати десь попрацювати, знайти улюблену справу.
Я розумію, що батьки таку історію не схвалили б, буцімто, втрачається рік навчання, але вважаю, що це нормальна практика.