1 день тому
Максим Стріха, заступник Міністра освіти і науки України, доктор фізико-математичних наук
Центральним завданням реформування вітчизняної науки, контури якого окреслено ухваленим наприкінці 2015 року новим законом «Про наукову і науково-технічну діяльність», залишається зміна підходу до досліджень і розробок та публікації (чи реалізації) їхніх результатів, досягнення якості наукового змісту, обґрунтованості результатів, їхньої єдності з усім світовим науковим доробком та конкурентоспроможності на його тлі. Досягнути цього амбітного завдання заважають багато проблем, які мають об’єктивний (обмежені фінансові ресурси країни, яка де-факто веде війну) і суб’єктивний (опір системи, що склалася десятиліттями й не хоче змінюватися, попри очевидну і радикальну зміну зовнішніх обставин) характер.
Історично в колишньому СРСР вважали: для «високої» науки існують академічні інститути, а для конструкторських розробок – численні галузеві КБ і «ящики» (назва відображає режим секретності, за якого установи замість нормальних адрес мали тільки номери поштових скриньок). Водночас головним завданням, поставленим правлячою компартією перед університетами та інститутами, було готувати нових фахівців; тому наука там вважалася підпорядкованою, і, взагалі кажучи, не обов’язковою складовою. З держбюджету науку у ВНЗ СРСР не фінансували – і університети змушені були виявляти чимало спритності, аби отримувати госпдоговори на розробки для промислових підприємств (набуті навички стали в пригоді університетським ученим уже в нову добу, позначену значно більшим динамізмом і боротьбою за виживання).
Україна довго шукала модель своєї наукової системи. Незмінно очолювана легендарним Б.Є.Патоном НАН України (яка ще за радянських часів, на відміну від аналогічних структур в інших республіках, стала важливою складовою народногосподарського комплексу, успішно беручи на себе й функції «галузевої» науки), за організаційною структурою і принципами функціонування досі залишається майже такою ж, якою була у 1980-ті. Із сотень і тисяч колись потужних галузевих «ящиків» і КБ сьогодні активно працюють лічені десятки. Натомість ще з середини 1990-х точаться дискусії щодо того, чи не піти Україні шляхом тих західних держав, де наука зосереджена переважно в університетах.
Прибічники традиційної «академічної» моделі резонно заперечують: на Заході існують і численні успішні приклади не-університетської науки: національні лабораторії у США, CNRS у Франції, товариства Планка і Фрауенгофера в Німеччині тощо. Тож наразі Україна обрала компромісну модель: система національних академій зберігається, але університети визнаються законодавством рівноправними гравцями на науковому полі. До того ж, новим законом «Про вищу освіту», ухваленим у 2014 році, наукова функція університетів проголошена не менш важливою від навчальної.
Проте від декларації до її втілення в життя часом лежить велика відстань. Незалежна Україна запровадила ще майже два десятиліття тому бюджетне фінансування університетської науки – але тільки конкурсне, на умові підтримки порівняно короткострокових 2-3-річних наукових тем. З одного боку, це змушувало університетських науковців бути значно динамічнішими від їхніх колег з НАН і галузевих академій. З другого – лише один невдало пройдений конкурс загрожував усій університетській НДЧ крахом. Та й на фінансування цього конкурсу держава завжди виділяла на порядок менше коштів, аніж на базову підтримку наукових установ академій. Частка МОН уже протягом тривалого періоду коливається навколо позначки 10% загальнодержавних видатків на науку. Для оцінки цієї цифри слід пам’ятати: частину цієї суми міністерство витрачає і в інтересах тих-таки академій (на сплату внесків до міжнародних наукових організацій, на підтримку двосторонніх наукових проектів, на розробку нових технологій за державним замовленням). Водночас число науково-педагогічних і наукових працівників ВНЗ, які займаються дослідженнями, в Україні приблизно вдвічі перевищує число науковців НАН і п’яти галузевих академій, разом узятих.
Вже з цього зрозуміло: попри проголошену законом рівність, університетська наука в України досі залишається де-факто дискримінованою щодо рівня державної підтримки порівняно з наукою академічною (яка, в свою чергу, теж цілком слушно скаржиться на безгрошів’я).
Попри це, університетська наука існує і знаходить можливості для розвитку. Спробую довести це твердження цифрами. У 2016 році МОН було підпорядковано 166 ВНЗ та наукових установ (НУ), які здійснювали дослідження на всьому просторі від філології й до астрофізики, від мистецтвознавства й до медицини. Для забезпечення їх фінансування, а також для надання можливості брати участь у наукових заходах та європейських і світових інтеграційних процесах у 2016 році за розділом «Наука» Міністерству освіти і науки профінансовано 841,5 млн. гривень за загальним фондом Державного бюджету. Водночас загальна сумарна вартість зведеного тематичного плану ВНЗ та НУ Міністерства, тобто робіт, які фінансуються як переможці конкурсного відбору, становила 442216,2 тис. гривень, тобто трохи більше половини зазначеної вище загальної цифри. Решту «наукових» коштів МОН витратило на підтримку, зокрема, тієї ж академічної та галузевої науки через перелічені вище механізми й конкурси.
Звернімо увагу на ще одну обставину: надходження до спеціального фонду, тобто кошти на наукову діяльність, зароблені самими університетами, у 2016 році за інформацією Державної казначейської служби України склали понад 316,5 млн. гривень. За цим показником (75 зароблених копійок на кожну гривню за загальним фондом) університети випереджають усіх інших «головних гравців» на нашому науковому полі, демонструючи неабияке вміння заробляти навіть за сьогоднішніх скрутних умов.
У порівнянні з надзвичайно складним 2015 роком асигнування на університетську науку із загального фонду торік збільшилися майже на 50%, що в теперішніх умовах слід вважати неабияким досягненням. Однак у еквіваленті твердої валюти ці цифри не дають підстав для втіхи, бо реально фінансування науки в університетах за останнє десятиліття суттєво скоротилося: 2007 рік - 73,4 млн. у. о. (366694 тис. гривень), 2012 рік – 55,3 млн. у. о. (442707,8 тис. гривень), 2016 рік – 32,4 млн. у. о. А, коли зарплатню науковцям ми платимо в гривнях, то сучасне наукове обладнання, без якого сучасна наука неможлива, купуємо тільки за долари і євро (своє колись потужне наукове приладобудування у перші два десятиліття незалежності було здебільшого бездумно знищено, і, наприклад, про прекрасні сумські електронні мікроскопи можемо сьогодні тільки з тугою згадувати)...
Престижність наукової праці - обов’язкова умова отримання конкурентоспроможного наукового результату. Однак при зростанні абсолютних цифр заробітної плати університетських науковців її реальна купівельна спроможність зменшується. Якщо у 2007 році середня заробітна плата наукового співробітника у ВНЗ складала 1925 гривень (385 у. о.), у 2012 – 3265 гривень (408 у. о.), то у 2016 – 6690 гривень (приблизно 260 у. о.).
На цьому тлі додає оптимізму хіба що збільшення у 2016 році (приблизно на 5%) дослідників з числа молодих учених – переважно за рахунок виконавців 79 наукових робіт та науково-технічних розробок започаткованого торік «молодіжного конкурсу» МОН. На роботи молодих торік було виділено 12129,4 тис. гривень. Цей обсяг значно збільшився у 2017 році. Роботи, що продовжуються, отримали 30146,4 тис. гривень (з них 3650 тис. гривень - капітальні видатки). Переможці 123 тем конкурсу-2017 отримають уже цього року майже 13 млн. гривень, а наступного, 2018 року фінансування «молодіжної» науки сягне приблизно 15% наукового бюджету МОН. Це – перший такого масштабу сигнал держави в бік наукової молоді: залишайтеся, ситуація в українській науці не безнадійна!
Попри неминучу за мізерного фінансування тенденцію до зменшення чисельності наукових кадрів, у системі міністерства у 2016 році виконували наукові дослідження та розробки близько 12 тис. працівників, з них штатних – 4,4 тисячі. До них долучається значна частина майже 81 тис. науково-педагогічних працівників, які виконують наукові дослідження і розробки в режимі «другої половини дня», а також студенти, аспіранти та докторанти, що й робить МОН незаперечним українським лідером за числом людей, залучених у наукову роботу.
Протягом 2016 року за кошти загального фонду бюджету виконувалось 1497 наукових роботи, з них 704 фундаментальні та 793 прикладні дослідження та науково-технічні розробки. Було виконано 6267 госпрозрахункових договорів. Зареєстровано в УкрІНТЕІ 4414 кафедральних тематик. Ці роботи спрямовані відповідно до пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, а також тематичних пріоритетних напрямів кожного університету.
За специфікою своєї наукової роботи ВНЗ (класичні, технічні, технологічні, будівельні, педагогічні тощо) дуже різні, а наукові установи МОН, представляють широкий спектр галузей науки – від українознавства до проблем штучного інтелекту. Тематика їхніх досліджень так само різноманітна і охоплює 318 наукових тематичних напрямків в усіх галузях наук. За своєю вартістю роботи так само різні – до 80 тис. гривень (47 робіт на 3010 тис. гривень), 80-120 тис. гривень (280 робіт на 27386 тис. гривень), 120-500 тис. гривень (984 роботи на 222393 тис. гривень), 500-1000 тис. гривень (120 робіт на 82717 тис. гривень), 1000-3000 тис. гривень (61 робота на 88648 тис. гривень), понад 3000 тис. гривень (5 робіт на 18062 тис. гривень). Ціну роботи визначає низка факторів, а саме: галузь науки, наявність/вартість обладнання, кількість виконавців, ціна реактивів та матеріалів.
Минулого року ВНЗ та науковими установами МОН було закінчено 256 фундаментальних досліджень, 462 прикладні дослідження, 28 науково-технічні розробки, завершено виконання 5186 робіт на замовлення промислового сектору та бізнес-структур. Понад дві третини від загального числа результатів упроваджено у виробництво або набули інших форм широкого використання. Так, у 2016 році ВНЗ та НУ отримано 4397 охоронних документів (з них - 873 патенти на винахід, з яких 13 за кордоном), продано 49 ліцензій, видано 1792 монографії, опубліковано 8206 статей у журналах, що реферуються у міжнародних наукометричних базах даних, зокрема Sсopus, Web of Science та Index Сореrnicus (у цій останній – лише для гуманітарних наук, для яких на перехідний період встановлено «полегшений» режим), підготовлено майже 125 тисяч публікацій у фахових виданнях України.
Серед наукових напрямів, які активно розвиваються у ВНЗ і НУ МОН - радіаційна та медична фізика, біофізика, спінтроніка, матеріалознавство, ІКТ, машино- і приладобудування, технології видобутку корисних копалин, сільськогосподарські та харчові технології, дослідження та розробки, спрямовані на підвищення обороноздатності та безпеки (перелік далеко не вичерпний). Три роки поспіль до тематичних планів університетів та наукових установ потрапляють роботи, які попередньо проекспетровано з погляду важливості для безпекової сфери держави Центральним науково-дослідним інститутом озброєння та військової техніки Збройних Сил України. Всього у 2016 році таких проектів виконувалось 54 на загальну суму асигнувань 36839,4 тис. гривень. Кількість і обсяг таких робіт з року в рік збільшується (2015 році їх було 28 сукупною вартістю 12249,2 тис. гривень). Наукові результати, отримані в ході виконання цих робіт, були впроваджені на підприємствах, зокрема Державного концерну «Укроборонпром».
Ще одним підтвердженням прикладної спрямованості та вагомості результатів, отриманих університетськими науковцями, є те, що сьогодні більшість наших провідних університетів вже входять до консорціумів-виконавців проектів програми ЄС «Горизонт 2020» (усього на жовтень 2017 програма підтримує 117 проектів з українською участю, де наша частка складає 17 232 тисяч євро).
Науковці ВНЗ брали активну участь у двосторонньому науковому співробітництві в рамках міжурядових угод, виконуючи в 2016 році 20 наукових проектів з 12 країнами світу з загальним обсягом фінансування 1055,8 тис. грн. Слід відзначити позитивну динаміку, бо вже в 2017 році ці цифри зросли до 40 проектів із загальним обсягом фінансування у 4305,5 тис. грн. Отже, ми бачимо, що в міжнародній діяльності успіхи науки вищої школи ві??чутні. Це підтверджується і тими надходженнями, які отримали від міжнародної діяльності ВНЗ та НУ на свої рахунки, - 62488,4 тис. гривень. Однак ці кошти мали б набагато більші, якби не перепони, що встановлює вітчизняне бюджетне законодавство. Вони добре відомі іноземним партнерам і часто відлякують цю категорію замовників.
А в наступному році МОН розраховує на позитивний ефект від того, що наприкінці 2017-го за результатами конкурсу понад сотні провідних ВНЗ і НУ забезпечено доступ до баз даних Sсopus та Web of Science. Значення цього кроку МОН виходить далеко за межі університетського сектора: кожен дослідник у кожному обласному центрі відтепер зможе отримати не лише необхідну наукометрію, а й вагому допомогу при визначенні перспектив свого наукового напрямку, пошукові потенційних партнерів і формуванні власної дослідницької стратегії.
Однією з найболючіших проблем України досі залишається брак сучасної інноваційної системи, яка б ефективно пов’язувала лабораторію дослідника з реальною економікою. Але нашими «історіями успіху» теж тут є саме університети, - про це свідчать наведений вище показник у 75 зароблених копійок на кожну бюджетну гривню. Усім відомий позитивний досвід НТУУ «КПІ» імені Ігоря Сікорського, стартапи якого вже можуть похвалитися інвестиціями на десятки мільйонів гривень. Упевнено набирає обертів і науковий парк КНУ імені Тараса Шевченка. На велику повагу заслуговує інноваційний досвід Сумського державного університету. І такі приклади можна наводити й далі. З ініціативи Ради проректорів з наукової роботи ВНЗ підготовлено каталог, що включає понад 250 найсучасніших інноваційних технологічних розробок у різних сферах, представлених понад 30-ма університетами і готових до реального впровадження.
А тепер про майбутнє. МОН і надалі удосконалюватиме механізми наявного конкурсу на підтримку наукових тем університетів (який, до речі, було визнано торік європейськими експертами, що здійснювали аудит науково-інноваційної системи України в рамках інструментів програми «Горизонт-2020», як прозорий і відкритий). Адже цей конкурс добре зарекомендував себе, і є реальним механізмом для одержання державної підтримки для кожної активної наукової команди (навіть із регіонального, не надто відомого загалові університету).
Але водночас, якщо ми справді прагнемо запровадити європейські механізми фінансування наукової сфери, то повинні пам’ятати: понад 2/3 фінансування наукових досліджень у німецьких університетах (і понад 5/6 – у голландських) складає інституційне (нашою мовою – базове) фінансування; на проектне (грантове) припадає вагома, але меншість. Саме таке співвідношення (2/3 інституційного на третину проектного) і забезпечує, очевидно, оптимальний баланс динамізму й стабільності для кожної національної наукової системи.
Досі в центрі уваги української наукової спільноти перебуває створення Національного фонду досліджень, який повинен забезпечити ефективні механізми грантового фінансування проектів академічних інститутів, ВНЗ і окремих науковців. Але насправді аж ніяк не меншою проблемою є і запровадження так само передбаченого законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» базового фінансування для науки в університетах. Адже без цього ми ніколи не подолаємо фактичної дискримінованості університетської науки, про яку згадувалося вище, а, отже, й не зробимо наш науковий ландшафт по-справжньому європейським!
Насправді запровадити таке фінансування – непросто. Адже політики ніколи не дадуть сьогодні грошей, яких би вистачило, аби задовольнити потреби й амбіції всіх університетських науковців. А розмазування фінансування «тонким шаром» (усім – потроху) не призведе до помітних (і тим більше – до проривних) результатів.
Зрозуміло, що базове фінансування повинні в першу чергу отримати найкращі й найбільш ефективні. Але оцінювання наукової ефективності великого класичного університету, де (на відміну від значно компактнішої наукової установи) об’єднано найрізноманітніші напрямки досліджень, може нагадувати відомий процес «визначення середньої температури по палаті». Тому всі дотеперішні спроби запровадити об’єктивне рейтингування наукового рівня університетів не мали в нас великого успіху.
Однак існує вихід, так само підказаний європейським досвідом: оцінювати насамперед окремі наукові напрямки в університетах. У рамках майбутньої атестації ВНЗ у частині наукової роботи (так само передбаченої законом «Про наукову і науково-технічну діяльність») планується в першу чергу проатестувати саме ці наукові напрямки. Авторитетні експерти (за змогою – іноземні так само) на підставі об’єктивних цифрових показників результативності напрямку за минулі 5 років і його теперішнього потенціалу (кадрового і матеріального), наукового звіту за той-таки період і плану розвитку напряму на подальші 5 років визначать, які з цих напрямків віднести до групи лідерів, яким базове фінансування належиться пріоритетно, які – до міцних «середняків», які – до тих, що мають значення насамперед для навчальної роботи університету, а відтак на базове фінансування наразі претендувати наразі не можуть. При цьому наукові групи завжди матимуть змогу претендувати й на конкурсне фінансування в рамках міністерського конкурсу, механізми якого вже добре опрацьовано, і в рамках конкурсів новоствореного Національного фонду досліджень, і в рамках міжнародних проектів.
У доповіді, підготовленій для Єврокомісії у 2016 році, відзначається: більшість членів ЄС запровадили ініціативи, головною метою яких було впровадження заходів щодо покращення результативності досліджень та концентрації ресурсів у найбільш результативних організаціях. Отже, запровадження базового фінансування для українських ВНЗ так само вбачається не безконтрольним процесом «роздавання» грошей університетам, а інновацією, якій передують серйозні підготовчі дії. Тільки такий підхід може дати відчутний результат для розвитку університетської науки та забезпечити ефективне використання бюджетних коштів.
Сьогодні українська наука стоїть на порозі важливих змін. Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій забезпечує підготовку нормативної бази для початку роботи Національного фонду досліджень. Але не менше значення матиме й запровадження європейської системи підтримки наукових досліджень в університетах, що гнучко сполучатиме базове (фактично – на основі 5-річних інституційних грантів) та конкурсне фінансування. Тільки дві ці ініціативи, здійснені разом, зможуть наблизити наш дослідницький ландшафт до європейських критеріїв.
Стаття опублікована в газеті "Світ"