7 годин тому
Інтерв'ю Міністра освіти і науки Лілії Гриневич агентству "Інтерфакс-Україна"
Почався новий навчальний рік. Старт був успішний чи, можливо, є школи, які з тих чи інших причин не відкрили двері для учнів вчасно?
По-перше, практично всі школи відкрилися, і діти пішли в понеділок (3 вересня) у школу. Є одиничні випадки, наприклад, коли діти мусять починати вчитися не в своєму основному приміщенні, оскільки закінчується ще реконструкція чи якісь ремонтні роботи. Також є у нас одиничні випадки в тих селах, де висока народжуваність дітей, це, зокрема, у Волинській і Рівненській областях. В Рівненській у тому селі мешкають старовіри, а у Волинській, там, де є така проблема, теж йдеться про громаду релігійних людей. Проблема полягає в тому, що їх школа переповнена, і там є наміри відкривати третю зміну. Очевидно, що батьки через це "бунтують". Таким чином вони хочуть привернути увагу, бо бачать, що місцева влада не вирішує впродовж багатьох років їх проблеми. Зараз там якраз працює комісія Кабінету міністрів для того, щоб знайти компроміс з місцевою владою, як ми об'єднаємо кошти, щоб їм добудувати школу. Я думаю, що ці питання будуть врегульовані, бо діти мусять вчитися.
Тобто в Україні є нестача шкіл?
В будь-якому випадку потрібно будувати нові школи. Зараз ми маємо тенденцію зростання народжуваності і, відповідно, зростання школярів. Цього року в школу пішло на понад 40 тис. першокласників більше, ніж минулоріч. Це є одна тенденція, а є інша – міграція в міста. У нас дуже зростає кількість міського населення, і у місцях житлової забудови, у великих містах, є неймовірна нестача місць для дітей. А по сільській місцевості навпаки − є серйозне зменшення кількості дітей шкільного віку.
Але я так розумію, що кількість шкіл все-таки зменшується? Наприклад, на скільки скоротилася кількість шкіл у цьому навчальному році, порівняно з попереднім? І який прогноз на наступний рік?
Якщо ви подивитеся просто на статистику, то йде зменшення кількості, але за нею, насправді, є більша кількість шкіл. Конкретна статистика буде пізніше – зараз якраз збираються ці дані. Так виходить тому, що ми в межах освітніх округів створюємо опорні школи, і маленькі школи, з яких підвозяться діти і молоді люди, виступають як філії і входять в одну юридичну особу з опорним закладом. У нас таких філій майже тисяча, їх немає у статистиці, бо вони рахуються як одна школа разом із опорною та усіма іншими її філіями. Це дуже важливий момент. Ми зробили цю зміну, бо якщо така маленька школа, в якій тільки декілька вчителів і кілька десятків учнів, залишається ізольована наодинці, то вона далека від процесів реформування, немає спілкування для підвищення кваліфікації тощо. Будучи однією юрособою з опорним закладом, вони мають спільні педради, беруть участь у колективному прийнятті рішень, що дуже важливо для розвитку. Цей спосіб застосовує багато країн з хорошими освітніми системами.
Якщо говорити в принципі, то основний масив, який пішов по цьому скороченню, - це власне за рахунок пониження ступеню шкіл. У нас було кілька десятків шкіл, роботу яких ми були змушені призупинити через те, що там просто вже немає дітей і ми не можемо відкрити клас. Ми ніколи одразу школу не закриваємо, ми її призупиняємо, а тоді дивимося на прогноз народжуваності, і якщо потім з'являються діти, хоча б для початкових класів, то школа знову починає роботу.
Дуже часто в таких школах відкривають дошкільні навчальні заклади, оскільки охоплення дошкільною освітою дітей в селі вкрай низьке. Зараз ми націлюємо місцеві органи на те, щоб приміщення таких шкіл відкривали дошкільні заклади. Тому ясно, що кількість навчальних закладів, беручи до уваги ці фактори, зменшилася.
В першу чергу, це за рахунок шкіл у сільській місцевості?
Так, без сумніву.
Чи можливо вирішити питання закриття сільської школи, якщо громада категорично проти?
Рішення приймає місцева рада. Вона, як правило, виражає інтереси громади. Але, звичайно, буває інша ситуація, якщо, наприклад, кілька шкіл починають конкурувати, і треба закрити одну, бо і в тій, і в іншій дуже мало дітей, величезні приміщення, які потрібно опалювати. Одні вважають, що вони мають кращі умови, інші вважають, що вони, і тут починаються конфлікти. Я думаю, що найкращий спосіб запобігти цим конфліктам - це попередня робота з покращення бази й освітнього середовища тієї школи, куди ви хочете перевести людей. Тому що, коли ви саджаєте батьків у нормальний шкільний автобус, везете в школу, і вони бачать, що тут діти матимуть кращі умови, порозмовляють з учителями, то вони починають розуміти, що це в інтересах їх дитини, і немає такого опору.
Слід додати, що такий опір в першу чергу організовують не батьки, а керівники і вчителі тієї школи, що закривається. Я розумію цих людей, бо вони потенційно мусять іти на роботу в інший навчальний заклад, далі від свого дому, можливо, втратять посаду або матимуть менше годин, і це їм не підходить. Але школи, при всій моїй величезній повазі до педагогів, існують не для вчителів, а для учнів. І тому в інтересах якості освіти, якщо дітей необхідно довозити до іншої школи, - значить, треба це робити.
Чи виправдала себе нова система набору в перший клас? Можливо, Вам відомо, яка кількість дітей не змогла потрапити в школу взагалі, якщо такі факти є?
Такого бути не може. Всі, хто хотів влаштувати дитину в перший клас, змогли це зробити. А великі дискусії навколо цієї системи інколи зовсім неправильно показують її основну ідею. Основне - це не прив'язати і зобов'язати кожну дитину йти вчитися за місцем проживання, як це часто розказували, а гарантувати право кожній дитині навчатися якнайближче до місця проживання. В країнах Європейського Союзу з хорошими освітніми системами такі системи набору працюють вже давно.
Коли ці дітки закінчать початкову школу і батьки побачать, що їх дитина з неймовірними математичними здібностями і їм треба віддати дитину тільки в школу з поглибленим вивченням математики, то на етапі вступу в п'ятий клас з поглибленим вивченням предметів передбачений конкурс. Там уже є як перевіряти дітей, є спільна навчальна програма, а діти психологічно готові до подібних речей.
Чи виявили Ви уже якісь лазівки у цій системі, які потрібно вдосконалювати? Наприклад, переведення дитини в другий клас у потрібну школу без усіляких конкурсів і жеребкувань.
Якщо ця школа має вільні місця, то можна перевести. Якщо там немає конкуренції, то немає проблем. Може ж бути ситуація, коли в класі хтось кудись виїхав, якась міграція, або хтось перейшов в іншу школу, різні бувають ситуації, тоді можна перевести дитину на вільне місце. Кожну ситуацію можна розглядати.
Якщо ти переводиш не за місцем проживання в іншу школу, де й так вже перевищена допустима кількість дітей, то директор прекрасно усвідомлює, що він порушує наказ Міністерства освіти і науки, тому що наступний другий клас уже живе за тими правилами, які були в першому.
Ви вже говорили, що в 2019 навчальному році на зміну жеребкуванню школи запровадять електронні черги. Як це виглядатиме?
У 2019 році планується почати автоматизацію процесу жеребкування для зарахування дітей у 1 клас на вільні місця через запуск і пілотування електронних реєстрів. Запровадження реєстрів передбачає, що принцип територіальної доступності зберігатиметься, тобто право гарантованого місця у школі матимуть діти, що проживають на території обслуговування закладу. В такій системі буде зашитий механізм автоматизованого жеребкування.
Електронний реєстр створюється на рівні управління освіти, так, як і електронна черга у дошкільні навчальні заклади. Ми не робимо його в межах країни, це абсолютно недоцільно і непотрібно. А ситуація з чергами в школах, по-перше, актуальна для великих міст, де багато спеціалізованих закладів з поглибленим вивченням, і де є перевантажені мікрорайони з недостатньою кількістю соціальної інфраструктури. Відповідно до цієї проблеми ми просимо органи місцевого самоврядування і рекомендуємо їм відійти від фізичного жеребкування і перейти до створення електронних реєстрів.
Але це лише рекомендація? В принципі, якщо якась міська влада не захоче робити електронну чергу, вона може залишити жеребкування?
Так, адже вони повинні зробити це за власні гроші та власними зусиллями. Якщо ми висуваємо такі вимоги жорстко, то маємо й давати якусь підтримку на створення таких реєстрів, а зараз це неможливо. Більше того, в якомусь районному містечку може бути тільки одна єдина школа, в яку є черга, і заради неї робити програмний продукт ніхто не буде, там відбудеться традиційне жеребкування. Але таким містам, як Київ, Харків, Дніпро, Львів, де велика концентрація спеціалізованих шкіл, де є багато районів забудови з недостатньою соціальною інфраструктурою, потрібно буде робити відповідний реєстр.
Чи не створить це надмірний ажіотаж і можливість для певних спекулянтів, які "продаватимуть" свої місця?
Для того, щоб ви взагалі зареєструвалися, у вас повинна бути дитина, якій виповнилося шість років. Спекулянт має бути з шестирічною дитиною, щоб зареєструватися в конкретну чергу на конкретне місце – це перше. По-друге, зараз ми маємо електронні черги в дошкільні заклади, ви знаєте, як складно туди потрапляти, але ми бачимо, що це працює. Люди бачать, як вони просуваються, бачать, скільки є наявних місць, і це робить процес значно прозорішим. Чи будуть на місцях зловживати якось цими процесами? Можливо, будуть якісь точкові випадки. Так само, як і питання, чи чесно проводиться жеребкування в абсолютно усіх школах. Будучи тут, у Києві, я не можу дати гарантії про тисячі шкіл по всій Україні. Ми виписали такі процедури, що, якщо їх дотримуватися, зловживання неможливі. А рекомендації щодо електронного реєстру будуть включати, що повинні бути інструменти нагляду, і повний доступ всіх громадян.
Якщо говорити про зловживання, нещодавно Ви заявили про необхідність запобігання блокуванню тендерів під час закупівель на освіту. Чи є уже готові рішення? Як, на Вашу думку, це можна зробити, щоб не нашкодити прозорості системи?
Дуже складне питання, ми поки що рішення не знайшли. Ситуація така: з одного боку ми можемо в тендерну документацію закласти дуже серйозні необхідні зобов’язання для цих фірм. Бо зараз, як буває, блокують тендери ті, хто навіть не готові були виконати це замовлення, просто шкідництво. Можна говорити, що має бути певний статутний капітал, ставити якісь показники їх роботи, без яких вони не можуть брати участь у тендері. Тоді треба розуміти, що ринок освітніх товарів, наприклад меблів і обладнання, зараз почне активно розвиватися в Україні, і якщо ми будемо ставити такі обмеження, то це буде призводити до того, що молоді підприємства, які хочуть вийти на цей ринок, не матимуть до нього доступу. Тому тут немає легкого рішення. Поки ми йдемо до того, щоб в Антимонопольному комітеті говорити, щоб вони не затримували ці скарги. У них дуже багато скарг, але хоча б, підходячи до навчального року, щоб вони розглядали ті, які пов'язані з освітніми закупівлями, щоб це не стримувало процес.
Щодо шкіл нацменшин. Чи у всіх закладах уже з 3 вересня почали діяти нові підходи до навчання, особливо стосовно мови викладання і збільшення навантаження на українську мову? Як це зайшло в освітній процес?
Воно цілком природно зайшло в перших класах, бо це нові стандарти, нові програми, там суттєво збільшилася кількість годин української мови. Зараз у перших класах у школах національних меншин 5 годин української мови. Ми також дали понад 46 млн гривень на кабінети української мови, спеціальну цільову субвенцію. Ця субвенція зараз освоєна частиною областей, а частиною - не повністю. Наприклад, Закарпатська область повністю використала ці гроші і обладнала кабінети української мови. Це дуже важливо. Також ми встановили постановою Кабміну для органів місцевого самоврядування, що вчителям української мови у цих закладах потрібно платити надбавку - не менше 20% за престижність.
В угорських школах теж все пішло як треба?
Так. Ми вели переговори з громадою, проводили підвищення кваліфікації, мали чудовий проект з GoGlobal. Це англомовні літні табори, в яких були діти з угорської меншини і діти з українських родин. Вони вчили разом англійську мову, спілкувалися між собою, і ми побачили прекрасний ефект такої роботи. Це далі треба буде продовжувати. Для нас важливо, щоб ці діти бачили свою життєву перспективу не тільки на території Закарпатської області або в сусідній країні, вони повинні бачити велику Україну і могти себе реалізувати там, де вони захочуть. І це має бути питання не тільки вибору їхніх батьків, але і їх свідомого вибору. А для цього треба говорити українською і рідною мовами.
Перейдемо до більш глобальної теми. Коли законопроект "Про загальну середню освіту" буде переданий на реєстрацію до Верховної Ради і до якого терміну його критично проголосувати, щоб усе працювало, як задумано в міністерстві?
Ми зараз, розуміючи ситуацію у Верховній Раді і передвиборчий рік, змогли організувати роботу так, що реформа освіти, в принципі, буде рухатися, навіть якщо цього року не буде прийнято закон "Про загальну середню освіту". Але ми його зробили, він уже пройшов громадське обговорення, і ми зараз опрацьовуємо його з центральними органами виконавчої влади. Це наш урядовий закон, і він має пройти всі "чистилища" Мінфіну, Мінекономіки, Мінюсту, Мінсоцу, всіх зацікавлених органів, і лише після того ми зможемо його виносити на уряд. Якщо він буде схвалений урядом в тій чи іншій редакції, думаю, що в нашій, після того ми його вносимо в парламент. Ми можемо приблизно оцінити час, який нам буде потрібно, я думаю, що до кінця осені ми зможемо внести в парламент цей закон.
Цей закон, я не приховую, має додаткові видатки для бюджету. І це означає, що я буду мати важкі дискусії з Міністерством фінансів. Але я хочу відзначити, що Мінфін прислуховується, принаймні, до реформаторських кроків, розуміючи, що реформа не може зупинятися, вони багато в чому йдуть назустріч.
А що з новими законами "Про професійну освіту" та "Про вищу освіту"?
"Про професійну освіту". Він практично вже готовий і виноситься на громадське обговорення. Як ви знаєте, цей закон вже вносився у Верховну Раду, але зараз ми мали його доопрацювати, враховуючи домовленості з ЄС про розробку великого інфраструктурного проекту з розвитку професійної освіти. Нова редакція тепер буде знову внесена в Раду. За нашими розрахунками, так як він теж йде через Кабмін, це орієнтовно буде кінець осені.
Щодо вищої освіти у нас є ніби новий закон. Але я кажу "ніби новий", тому що він вже для нас застарілий. Ми побили задачу на кілька етапів – стратегічні новації і технологічні. Перше – ми вносимо зміни до закону "Про вищу освіту" з тих питань, які врегульовують механізми – технологію – роботи новацій, які були закладені законом ще у 2014 році, бо не все правильно прописано. По-друге, ми думаємо над зміною системи фінансування вишів. Це є цілий пакет, який пов'язаний із внесенням змін до Митного, Податкового і Бюджетного кодексів, і очевидно, що це буде дуже складний пакет. Тому я не можу прогнозувати, що він точно пройде в парламенті в цій каденції. Але принаймні ми хочемо засвітити ці нові підходи до фінансування вищої освіти.
Які реальні перспективи їх розгляду?
Що для мене важливо. Я собі поставила програму максимум: щоб до кінця нашої каденції ми проголосували ці закони в другому читанні. Але я, розуміючи ситуацію, маю варіант "Б": важливо, щоб ми проголосували їх в першому читанні. Це буде означати, що для нового парламенту вони перейдуть в першому читанні, і вони змушені будуть з ними працювати, а ідеологічно і концептуально змінювати закон до другого читання неможливо. Також я розумію, що в нас теж буде стаття про мову, яка буде гальмувати ці закони. А вона буде йти через всі освітні закони.
Є ще закон "Про освіту дорослих", який ми розробляємо і теж хочемо внести до кінця нашої каденції. Є ще закон "Про фахову передвищу освіту", це те, що називається 1-2 рівень акредитації. Але ці два закони зараз у нас у розробці в Міністерстві освіти в групах, і ми їх внесемо не в цій, а в наступній сесії парламенту.
У нас в країні дуже багато вишів, але їх кількість поступово скорочується. На скільки за останні роки була зменшена чисельність вишів та їх філій? Яка оптимальна їх кількість для України, зважаючи на міжнародний досвід і населення?
У нас така ситуація: починаючи з 2014 року було закрито 108 закладів 1-4 рівня акредитації, з них 24 приватних. Ми зараз починаємо роботу над філіями державних університетів. Хочемо зробити аудит філій наших університетів і подивитися, як вони працюють, наскільки це продуктивно.
З приводу кількості вишів на кількість населення у нас цікавий феномен. Якщо подивитися по формальному показнику, скільки ми маємо студентів на душу населення, то в нас абсолютно адекватний і нормальний показник, співмірний з європейськими країнами. Тобто, насправді не є так, що у нас навчається значно більше людей у вишах, ніж там. Просто, якщо ви подивитеся на віковий зріз, то в Європі навчаються люди трохи старшого віку, а у нас одразу після школи. Тому проблема не в кількості тих, хто навчається, а проблема в концентрації. Тобто потрібно робити якісні центри вищої освіти, а саме великі університети, або якщо це менший університет, то він повинен демонструвати високі показники якості. Але ми усвідомлюємо інше: не можна регіони вихолощувати від системи вищої освіти. Тому що університети мають бути ще інтелектуальними центрами регіону, в широкому розумінні цього слова. І проблема зараз, як з багатьох фрагментованих профільних університетах зробити регіональні центри вищої освіти. Зробити, наприклад, один класичний і один технічний університет, а є території, де можна зробити лише один класичний. І це зовсім інший підхід, ніж нам пропонують, фінансувати регіональні виші тільки тому, що вони там потрібні, незважаючи на їх низьку якість.
До речі, як Ви оцінюєте створення в Україні так званих освітніх агломерацій, які скупчують у собі значну кількість держзамовлення? Подекуди кажуть, що неправильно віддавати все замовлення лише в декілька осередків.
По-перше, у нас працює механізм широкого конкурсу, це означає, що держзамовлення у виші приносять найкращі вступники, тобто саме вони, а не ми, віддали це держзамовлення тим університетам, які його отримали. Дійсно, за результатами розподілу ми побачили, що в Україні є 4 великих університетських центри – на сході, півдні, заході і в центрі, що природно. По-друге, в регіонах теж багато держзамовлення. Наприклад, у нас педагогічні виші розосереджені саме в регіонах, і цього року державне замовлення в них дуже серйозно зросло.
Потрібно зрозуміти, чому робляться такі агломерації, чому ми їх показуємо, тому що це густина студентів, кількість студентів на один квадратний кілометр. Це академічні центри. Чим вони є дуже важливі? Місто, в якому багато студентів, повинно розуміти, що воно має створювати інфраструктуру для цих студентів. Дуже часто в таких агломераціях, місцях скупчення університетів, у нас є міста, куди з'їжджаються іноземні студенти. І це може бути для нас дуже перспективним ринком. Тому що вартість підготовки зарубіжних студентів у нас значно нижча, порівняно з Західною Європою. І разом з тим, в деяких університетах дипломи, які добре котуються. Є звичайно, і профановані, і саме тому ми з цього року ввели окреме ліцензування. Якщо ви хочете взяти іноземного студента, вам не вистачатиме вашої звичайної ліцензії, ви мусите отримати окрему ліцензію.
Ви сказали, що освіта в Україні для іноземних студентів – це перспективна історія. Можливо, готується якась державна програма з цього приводу?
Можна на папері написати багато державних програм. Для нас важливо, і це уже усвідомлюють наші вищі навчальні заклади, що зарубіжні студенти для них - це зростання якості потенціалу викладачів, тому що вони мусять наймати людей, які можуть викладати англійською мовою, які мусять знати, що відбувається у світі. А друге – вони таким чином заробляють кошти для своїх спецфондів, і тоді у них є більші матеріальні спроможності. Тому виші в цьому зацікавлені, а ми їх вчимо, як краще це зробити.
Наприклад, у нас є проблема, коли деякі навчальні заклади, які приймають іноземних студентів, обросли фірмами-посередниками, які займаються начебто консультаціями, зустрічами студентів в аеропорту і тому подібне. Але ці фірми починають накручувати дуже великі кошти, які вони беруть у студентів. І хоч у нас є центри міжнародної освіти, де абсолютно прозоро можна замовити собі запрошення до будь-якого українського університету, зарубіжні студенти користуються послугами цих фірм, а потім же самі жаліються на них. Ми на ці фірми не маємо впливу, але ми вважаємо, що маємо закладати якісь критерії для їхньої роботи. Ті, хто показав себе недоброчесним, - ми їх публікуємо в списки тих, з ким не варто мати справи. А також заохочуємо університети відкривати свої відділи з роботи з міжнародними студентами, для уникнення можливого підриву репутації через недоброчесну діяльність.
А щодо переміщених вишів з окупованих територій? Пройшов уже певний період після їх переїзду. Чи всі вони ефективні, чи, можливо, є смисл деякі з них реформувати, об’єднати чи взагалі закрити?
Ні, не всі ефективні. Ви ж розумієте, що це частини академічного і студентського колективу, які переїхали без обладнання, залишивши своє приміщення, з порожніми руками. Вони опинилися в дуже важкій ситуації. Їх розмістили на пристосованій території, або в іншому вищому навчальному закладі, і в кожного з них виявилася різна спроможність, як вони вміють розвиватися. Є частина з них, які пішли в зовсім нечесний бізнес, коли фактично дистанційно надають освіту і хочуть видавати дипломи. Очевидно, що ми не можемо толерантно до цього ставитися.
Можете назвати, що це за виші.
Ми уже практично побороли це явище, і багато з них уже знають і уникають цієї ситуації. Зараз ми зробили аудит переміщених вишів, є рекомендації щодо цього аудиту. Ми виявили кілька вищих навчальних закладів, які не треба закривати, але треба об’єднати з іншими. Тобто ми для них створюємо можливості ефективно працювати. Усі науково-педагогічні працівники вливаються в новий колектив, там відкриваються нові спеціальності і далі все розвивається.
Наприклад, зараз у нас триває приєднання Донбаського державного технічного університету до Східноукраїнського національного університету ім. Даля. Також інша історія: у нас є Луганський аграрний університет, який зараз працює в Харкові, а там величезна кількість інших вишів. Натомість у Луганській області дуже потрібний аграрний виш, там потрібно розвивати аграрні спеціальності. В зв’язку з чим обласна державна адміністрація запросила університет повернутися в Луганську область.
Скажіть, чи бачить міністерство альтернативу виборній системі обрання керівників вишів? Обмеження декількома термінами – це, звичайно, добре, але скоріше за все їм на заміну прийдуть їх заступники і так далі, це замкнене коло. Чи готове міністерство ініціювати введення системи обрання ректорів, на зразок конкурсів на держслужбу?
Це насправді дуже непросте рішення. Ми в 2014 році говорили так, що люди зроблять все як треба, і потрібно віддати можливість обирати виключно трудовому колективу, а міністерство до того нічого не повинно мати, навіть найменшого голосу. Це була реакція суспільства на те, що раніше фактично міністерство керувало виборами ректорів. На жаль, цей маятник відхилився занадто в іншу сторону, тому що виявилося, що цією демократією треба також вміти користуватися. І коли вона використовується лише для того, що законсервувати існуючий стан і не допустити будь-яких змін, то це неправильно. Дуже прямолінійна логіка: навіть якщо цей ректор поганий, я навчився виживати в цих умовах, а який прийде новий і що він буде хотіти – невідомо. Ми, звичайно, бачимо, що треба систему виборів змінювати. Але це складне політичне рішення.
Нові позиції по виборах − це є одна з новел закону про вищу освіту. Одна з пропозицій, щоб МОН мало на вибір, наприклад, право кваліфікувати з кількох кандидатів одного, який має найкращу візію і найкращий план розвитку університету. Там може бути і більше критеріїв, але коли ми отримаємо рекомендації декількох кандидатів, тоді ми обираємо. Чи буде це продуктивніший шлях? Буде, якщо в міністерстві працюватимуть люди, з якими не можна домовитися. Можна піти шляхом конкурсу, як, наприклад, зараз в директорати держслужби, де є великий стандартизований пакет тестів, плюс ти повинен надати візію розвитку вишу, плюс голосування, і все це має свої вагові коефіцієнти. І тоді ви маєте включення демократичних механізмів і перевірку кваліфікаційного рівня. Треба думати і обговорювати з суспільством. Також це вразливо політично. Я ж знаю, як будуть говорити наші опоненти: вони хочуть забрати право колективів визначатися, хто в них буде ректор, і саме на цих почуттях будуть грати. Це важке рішення, але я розумію, що якість управління в наших університетах неможливо змінити без такого рішення.
Певний час тому прем’єр-міністр Володимир Гройсман виступив з ініціативою звільнити топ-10 вишів України від податків і дав доручення МОН розглянути цю ідею. На якому етапі реалізація такого рішення і чи взагалі це можливо?
Перш за все, я хочу сказати, що вищі навчальні заклади звільнені від оподаткування освітніх послуг, які вони надають. Якщо подивитися на інші податки, які вони повинні сплачувати, то це податки з доходів фізичних осіб. Це дуже складна історія, звільнення від таких податків, тут незрозуміло, як звільняти викладачів від таких податків, і чи це взагалі доцільно. Є, наприклад, мито на обладнання, і от тут уже важливо нам полегшити всі можливості для вишів, щоб вони могли оновлювати свою матеріальну базу. І тут ми думаємо, як робити ось таке митне вікно. Це стосується не тільки університетів, але і наукових інститутів, де ми уже довго говоримо про митне вікно, бо інколи воно має життєво важливе значення. При такому митному вікні нам би охочіше надавали інколи і спонсорську допомогу, якби знали, що з нашого боку це звільнено від оподаткування. І також є важливою швидкість проходження через митницю. Тому ми зараз думаємо і працюємо над митним вікном для освіти і науки, це є питання змін у Митний кодекс.
Давайте поговоримо про фінансування. Якщо не говорити про передбачене законом, а лише про реально критично необхідні кошти, чи є потреба у міністерства на дофінансування в поточному році, про які суми йдеться?
У нас ситуація, звичайно, була непроста, тому що, ви знаєте, була проблема по 1-2 рівню акредитації - тим коледжам, які входять до складу університетів. Коли закладався бюджет, то у Верховній Раді, в комітеті передбачили таку позицію, що ці кошти будуть вишукані за результатами виконання півріччя, але ці кошти знайдені не були. І в результаті, ми змушені певні програми розвитку скоротити для того, щоб повністю профінансувати коледжі. Бо для нас важливо, щоб студенти могли вчитися, щоб викладачі отримали зарплати. Це, без сумніву, серйозне ускладнення, але ми вирішуємо цю ситуацію.
З дня на день уряд направить в парламент проект державного бюджету на 2019 рік, його підготовка вже має добігати кінця. Чи збільшиться фінансування на освіту в наступному році? Особливо цікаво, скільки буде передбачено в держбюджеті на "Нову українську школу" в 2019-му?
Зараз дуже важко говорити конкретику про бюджет, поки немає оприлюдненого проекту і де дуже багато різних процесів, узгоджень. Буде проект бюджету занесений в парламент, і там можна буде побачити всі цифри. Що я точно можу сказати: у нас тривають непрості дискусії з Мінфіном, але прем’єр-міністр публічно заявив, що ми будемо продовжувати реформування, і ми не маємо права в бюджеті наступного року, незважаючи на труднощі, якимось чином зупиняти програму, наприклад, обладнання для "Нової української школи".
Це уже закупівлі в другий клас?
Так, тому що дітки прийдуть нові в перший клас, і для них теж потрібно обладнання. Бо те що ми закуповуємо, є таким, що воно на всю початкову школу. Мається на увазі, що парти такі, в яких можна регулювати висоту. Але ж прийдуть нові діти, і знову потрібно обладнувати школи. І давати все, що необхідно для "Нової української школи".
Треба усвідомлювати, що бюджет буде не простим, тому що це пік виплат України по її міжнародних боргах, які брав не наш уряд, але нам необхідно буде це питання вирішувати, так як це наша фінансова стабільність. В абсолютних цифрах бюджет зросте, тому що буде зростати заробітна плата.
А в цьому році Мінфін не піднімає питання, наприклад, зміни фінансування стипендіальної системи у вишах, адже попередні два роки ця тема дуже бурхливо обговорювалася?
Ми зробили досить серйозну зміну стипендіальної системи, стипендії досить сильно зросли. Ясно, що порівняно з потребами вони замалі, як і зарплати для вчителя. Але це була дуже серйозна зміна. Я відверто кажу вам, що не бачу можливості зменшувати кількість охоплення стипендій. Зараз охоплення 52-53%, якщо ми візьмемо з дітьми, що мають соціальні стипендії. Орієнтовно 47% - це академічні стипендії, а решта 6% – соціальні. І мені здається, що зараз такий складний час, що зменшувати кількість студентів – це був би дуже складний крок. Хоча, без сумніву, що це питання також дискутується на різних рівнях. Моя позиція як міністра освіти і науки, і поки що я на ній стою, що не можна зараз зменшувати обсяг кількості стипендій.
Чи заповнені вже всі вакантні місця в нові директорати,? Наскільки ефективним Ви бачите роботу цих структур у рамках реформи держуправління, зокрема у Вашому міністерстві?
Я рада, що ми зайшли в цю реформу. Через неї ми знайшли багато цікавих людей, а на частину посад зайшли кращі працівники міністерства, і за рахунок реформи у них з’явилася адекватна їх зусиллям заробітна плата. І за рахунок цієї реформи ми змогли підтягнути справді кращих людей, але мені їх не достатньо. Ми зараз будемо оголошувати третій тур. На даний момент у нас в директоратах є 16 вакантних місць. У нас є місце директора директорату інклюзивної освіти і виховної роботи, у нас є вакансії на шість керівників експертних груп і 9 експертів. Я хочу запросити всіх людей, яких цікавить освіта і наука, які знають, що вони можуть принести нам. Тут є можливість отримати більш-менш адекватну зарплату для такої інтелектуальної роботи. Те, що ми замислили, і те, що нам потрібно зробити, і обсяг завдань такий, що він лише для дуже сильного колективу Міністерства освіти і науки, якого поки що немає. А за рахунок директоратів ми акумулюємо таке інтелектуальне ядро, яке здатне це все розробляти.